У п’ятницю, 12 вересня, до прес-центру нашого порталу завітали гості з Надвірної. Це була спортсменка Олена Сайко та її тренер Євген Боднарук.

Олена нещодавно виборола срібну медаль на перших Всесвітніх іграх єдиноборств. Кращі з кращих представників 13 бойових видів спорту мірялися силами у столиці Китаю Пекіні. Отже, спортсменка та тренер відповіли на запитання, які читачі залишили у коментарях на нашому сайті.

Про акліматизацію в Китаї

Олена Сайко. Трошки важкою була акліматизація. Між нашими країнами шість годин різниці. У нас вдома шоста ранку, а там — 11:00, коли ми вже починаємо боротьбу. Так само важко було лягати спати, коли на Україні була п’ята вечора.

А зустріли нас досить гарно. Нам організували поїздку на Велику китайську стіну. Але багато часу в нас не було. Тренувалися по два рази на день.

Про турнір

Олена Сайко. Організація була дуже хорошою. Найбільше запам’яталася боротьба та підготовка до поєдинків. Тренери і лікарі дуже старалися допомогти, щоб спортсмени здобули медаль.

Я поставила собі мету бути у фіналі. Тому я задоволена своїм досягненням. Звичайно, можливо, виграти було під силу. Але свою мету я досягла.

Про самбо

Олена Сайко. Самбо — досить цікавий вид спорту. Це не тільки чоловічий вид боротьби. Тут багато жіночного. До прикладу, в Пекіні були представлені багато видів спорту. Організатори з України були на різних змаганнях. Один з них мені казав: "В інших видах спортсмени махають ногами, руками. А от ти вийшла, зробила больовий прийом, і я зрозумів, що ти виграла. А в інших видах не дуже зрозуміло, хто перемагає".

Про маму і перші змагання

Олена Сайко. Зараз моя мама задоволена тим, що я цілеспрямовано займаюся своєю справою, що маю ціль в житті. А раніше вона була проти цього. Вона думала, що буду мати широкі плечі, буду велика, накачана. Були моменти, що вона мене не пускала на тренування, ставила різні завдання. Я мала їх виконати і тільки після того могла йти на заняття, але їх було стільки, що встигнути було нереально. Але як тільки мама йшла на кухню, я відкривала двері і тікала на тренування.

І от одного разу я прийшла додому і сказала, що їду на змагання. Мене врешті-решт відпустили. А взагалі в мене ще брат займався, і він ще затягнув у спорт.

Перші змагання, я до слова програла. Зараз я вже тренуюся 13 років. Перша перемога була на першому році змагань, то був обласний рівень, та й то я посідала друге або третє місце. І тільки у 2004 році почали перемоги на чемпіонатах України.

Перемоги почалися, певно завдяки тренеру. Він поставив мені рамки, обов’язкові речі, які я мала виконувати і тоді в мене «пішло».

Про рахунок поєдинків

Олена Сайко. В мене колись був зошит, де записувала свої тренування. На останніх сторінках я записувала усі свої змагання. Але то було недовго, пам’ятаю, рахунок поєдинків закінчився на «38». Але загалом у нашому виді спорту поєдинки не рахують.

Про самбо і самбу

Олена Сайко. Танцювати вмію. На мою думку, спортсмени є досить розвинутими людьми. Якщо треба, то можуть і танцювати, і співати.

Про дзюдо і самбо

Олена Сайко. Перш за все я займаюся дзюдо. Цей вид мені трошки ближчий. Але нині тут міняються правила. Часом деяких моментів я взагалі не розумію. А самбо натомість міняється не сильно. Але все одно дзюдо мені ближче.

Чи задоволений тренер своєю спортсменкою

Євген Боднарук. Оленка дуже давно в нас тренується. Звісно, були різні моменти. Бувало, коли я її розумів, а було, коли і не розумів. Але коли вона приїжджає з результатом, то всі нерозуміння відходять на десятий план, ми на них уваги практично не звертаємо.

Якщо ж зробити коротеньку характеристику, то Олена привітна дівчина, послушна, вихована. Працювати з нею на тренуваннях — одне задоволення. Що стосується життєвих питань, ото вона виросла, життєві пріоритети помінялися. Вже однією медаллю чи грамотою її задовільниш. Вона вже як професіонал хоче отримувати більше за успіхи, але наразі ми як тренери не можемо цього дати. Як людина, я це розумію, але як тренер я знаю, що жодне начальство з області чи України не допоможе у вирішенні цих питань. Я повністю на її боці, але коли виникають такі розмови, то треба миритися з тим, що вирішити усі питання тренер не взмозі.

Про тренування Олени Сайко

Євген Боднарук. Олена з тренувань йшла далеко не з перших. У кінці кожного заняття тренер дає час спортсменам на самостійне тренування. Це робиться для того, щоб не заважати тим дітям, які мають потребу засвоїти матеріал без втручання тренера, щоб він не заважав. Так от коли після такого самостійного часу я повертався в зал, подивитися, хто ще працює, а хто вже пішов, то Олена завжди була серед тих, хто ще працював.

Курйоз із китайською міліцією

Олена Сайко. У Китаї в мене трапився несподіваний випадок. Я запізнювалась на зважування. Нас привезли на восьму ранку, а зважування було опів на сьому вечора, виходило, що треба було цілий день сидіти в тому універистеті. Ми вирішили поїхати додому, а коли поверталися, мене привезли до заднього входу в університет, тут було все вже закрито, стоять тільки міліціонери. Показую їм акредитацію, намагаюся пояснити, але вони не розуміють. І я не прийняла інакшого рішення, як перелізти через паркан. Перелізла, біжу, трохи пригальмувала, дивлюся, а мене вже оточила міліція. Я знову пояснюю, що в мене зважування, мушу бути, а вони все одно не розуміють. І тільки після трьох дзвінків все владналося. Наші тренери думали сварити мене, але я була настільки розплакана, що кричати не було на кого.

Про враження від Китаю

Олена Сайко. У столовій були палички, ми пробували ними орудувати, але переважно їди вилками. А взагалі китайців дуже багато. Всюди вони щось роблять, хто прибирає, хто квіти підрізає. А ще там дуже насичений дорожній рух. Часто на дорозі можна побачити аварії.

Про найважчий поєдинок

Олена Сайко. Важким був поєдинок за вихід у фінал. З суперницею з Румунії я вже зустрічалася на різних змаганнях біля чотирьох разів. Кожного разу боротися з нею все важче і важче. Вони з тренером намагаються мене вивчити, знімають на відео поєдинки. Боротися було дуже важко, але я себе сильно налаштувала, провела два прийоми і виграла в неї 6:0.

Про золоту медаль

Олена Сайко. У фіналі ми з росіянкою боролися на рівних. І по останній атаці я вела. Але росіянка якось так поставила ногу, що я відчувала, що лечу на цілу спину, на чотири бали. Вийшло викрутитися, я впала на живіт. Їй дали один бал. Залишилася ще хвилина, але відігратися не вийшло. Але думаю, я з нею ще зустрінуся.

Може далося взнаки і зміна вагової категорії. Раніше я боролася у категорії 64 кг, а нині по самбо — у 60 кг.

Про забобони

Олена Сайко. Не знаю чому, але я завжди намагаюся на татамі стати першою за суперника. На зважуванні так само намагаюся бути серед перших, що цього разу не вдалося. Ще маю звичку до змагань не купляти ніяких сувенірів, а вже після них.

А ще в мене був період, коли перед змаганнями зі мною постійно щось ставалося. То я на ногу щось гаряче вилию, попечуся, то в каналізацію впаду, то стрибаючи в басейн, спину зчешу, то уламок дзеркала мені в ногу заб’ється, і це ставалося за три дні до змагань. І завжди, не зважаючи на це, я гарно виступала.

Євген Боднарук. Я думаю, в спортсменів не має бути забобонів, тому що це люди віруючі. Вони впевнені, що все їм посилає Господь Бог. Насправді я й не знав про те, що зараз розповіла Олена. Забобонів немає бути, бо спортсмен перемагає від того, що багато працює, тренується.

Про початок кар’єри та мрії дитинства

Олена Сайко. Мене брат затягнув у спорт. На його тренуваннях, коли я дитиною сиділа і дивилася на брата, тренер питав, чи не хочу ходити на дзюдо, а я відповідала, що мене мама не пускає. Так само, змалечку я була знайома з Романом Гонтюком. Одного разу ми зустрілися і на його запитання, чому не ходжу на дзюдо, я теж відповідала, що мені далеко і мама не пускає. І буквально через два роки, коли мене крім дзюдо вже не можливо було кудись затягнути, він жартував: "Тобі вже не далеко? Мама вже пускає?"

До дзюдо я мала спокійніші захоплення. Ходила шість років на вишивання. Ще ходила на танці, бігала. Але не затягнуло.

Про тренування чоловіків і жінок

Євген Боднарук. Хочу сказати, що в мужчин в крові є воїнство. Їм легше піддаються технічні дії, комбінації, тактичне мислення. У дівчат цього немає, тому треба мати особливий підхід. Дівчину треба зацікавити чимось особливим, аби вона захотіла цим прийомом володіти. Часто буває, що дівчата один прийом вивчать, а іншому їх вже дуже важко навчити.

З іншого боку, у хлопців зараз велика конкуренція. До прикладу, на цьогорічному чемпіонаті світу в категорії до 81 кг боровся 81 спортсмен. У дівчат такого немає.

Дівчатам тяжко вдається вивчити якусь технічну дію. І водночас вони більше розпитують, цікавляться.

Нервових навантажень з дівчатами більше. В них є проблема, коли виповнюється 14-15 років, вони вже більше дивляться в дзеркало, і думають більше, як поправити волосся, аніж як виконати прийом. Якщо хлопці провели захват, думають про прийом, то дівча після будь-якої технічної дії спочатку поправляють волосся. Це роздратовує страшенно, бо я розумію, що завдяки зачісці чемпіоном не станеш.

А найважче — їхнє дозвілля. З хлопцями ми у вихідний зібралися, пограли у футбол, чи пішли в тренажерний зал, то дівчат футбол не цікавить. Їхнє дозвілля — кафе, дискотека. І завдання тренера потім дізнатися, з ким вона була, чи той юнак не відволікає її від основних занять спортом. Тут є переживання та нерви.

Про самостійність у спорті

Євген Боднарук. Зараз я намагаюся менше їздити зі своїми спортсменами на змагання, щоб вони були більш самостійні. Раніше я не пропускав жодних змагань і старався бути спортсменам не тільки тренером, але й нянькою. Тепер я зрозумів, що це величезна помилка, бо вони привикають до того, що за них треба все зробити. Тому нині переконую, що це правильно. Головне — підготовка, щоб спортсмен міг перемогти суперника навіть якщо той приїхав з тренером, і навіть якщо судді трохи підсуджують.

Про подальші плани

Євген Боднарук. Думаю, нам з Оленою треба спробувати відібратися на Олімпійські ігри. Це мрія не тільки її, але й моя. Думаю, це нам під силу. Звичайно, треба трішечки потерпіти, відмовитися від благ, які зараз хочемо. Воно ще не на часі.

Також цього року буде також чемпіонат світу з самбо, де треба перемагати. Олену мені допомагає тренувати Віра Пінчук, вона є її другим тренером. Якщо Олена переможе, то отримає звання заслуженого майстра спорту, а Віра — заслуженого тренера України. Вона має багатий досвід, бо сама була чемпіонкою світу, тому приїжджає, ділиться з Оленою досвідом, допомагає.

Олена Сайко. Також незабаром буде — чемпіонат України з дзюдо, на якому можна буде довести придатність до Олімпіади. Він планується на листопад.