Залишки людей, перепохованих у Пшеничниках. Фото - Тарас Дутка

Преса та політики вже кілька років продовжують подавати масове поховання, знайдене біля урочища Городище і села Пшеничники як жертв НКВД. Їх видають за мешканців міста Івано-Франківська (колишнього Станіслава), яких радянська секретна поліція вбила в 1939-1941 рр. на електричному стільці та з допомогою залізних крюків і відрубання голови.

На те, що ці твердження про жертв НКВД є фальсифікацію, вказує відсутність будь-яких слідів куль, одягу та взуття, розміщення поховання на значній території, велика кількість жінок і дітей, відсутність достовірних даних про такі масові вбивства здійснені НКВД в Івано-Франківській області чи в інших місцях з допомогою електричного стільця, залізних крюків і відрубання голів. А також радикальна відмінність усіх цих ознак даних захоронень від характерних ознак масових поховань політв’язнів, розстріляних під час радянського Великого терору і в’язнів західноукраїнських тюрем, розстріляних НКВД після початку війни. Зокрема, і в Івано-Франківську та області.

Свідчення очевидців про поховання жертв біля урочища Городище і села Пшеничники не прямі, а подаються у переказах у ЗМІ зі слів родичів, і підтвердження цих свідчень з інших джерел відсутнє.

Наприклад, зі слів одного з керівників розкопок в місцевій газеті переказується:

"…свідчення однієї мешканки Пшеничників, яка розповідала про свого діда, який був у селі дяком. Саме він бачив, як на околицю села привозили цих людей. Обрали зовсім безлюдне місце. Воно — майже заболочене, довкола обросле лозою. Туди не водили пастися худобу, бо вона застрягала у багнюці. Саме тоді чоловік збирав там лозу. Побачив, як приїхали дві вантажівки. Довкола виставили охорону, в’язні почали витягувати з автівок голі людські тіла. Живих — добивали. Але — не пострілами, а — лопатами, щоб не було чутно, і не збурити місцеве населення".

Але це свідчення не узгоджується з тим, що площа поховання у 4 тисячі квадратних метрів у будь-якій конфігурації означає, що воно розташувалось, згідно даних польської довоєнної карти, не менш ніж у півтора кілометрах на південний захід від Пшеничників. І в радіусі сотень метрів від житлових будинків інших населених пунктів, таких як фільварок Городище і село Хомяківка, і на такій ж віддалі від доріг, зокрема великої дороги від Тисьмениці до Коломиї.

Також постає питання, чому під час угорської і німецької окупації, коли посади комендантів поліції в Тисьмениці і Станіславі займали організатори і командири створеної в 1943 році бандерівцями УНС [Української Народної Самооборони], яку потім було переформатовано в УПА, це поховання на відміну від інших, зокрема в Івано-Франківській області, не було виявлено, якщо про нього було вже відомо в той час.

Фрагмент польської карти території поховань біля Городища і Пшеничників станом на 1924 р.

На підтвердження теорії про знайдені біля Городища і Пшеничників жертви НКВД - прямо перекручуються пропагандистські публікації у газетах часів німецької окупації. Наприклад, "електричне крісло з різними дротами й дротиками", яке за твердженням львівських "Українських щоденних вістей" від 16 липня 1941 року, було знайдено в Станіславській тюрмі в "залі тортур" разом з "електричними лампами, що поражували очі чи голову", гаками для "випалювання очей", і корсетами зі цвяхами, які "вдягали тортурованим на груди", подається як засіб екзекуції сотень ув’язнених.

Хоча згідно зі свідченнями очевидців, радянськими та німецькими документами, результатами ексгумації, в’язнів там як і в інших тюрмах розстрілювали. Аналіз цих же джерел свідчить, що в той час коли радянська влада і пропаганда заперечували ці масові розстріли в’язнів, нацистська окупаційна влада та пропаганда, та місцева влада і преса, підконтрольні ОУН, завищували кількість розстріляних НКВД у тюрмах Західної України та фабрикували подібні свідчення тортур, зокрема, щоб провокувати антиєврейські погроми.

Одна з підбурювальних публікацій львівської окупаційної газети "Українські щоденні вісті"

Вищезгадані ознаки, в значній мірі підкріплені результатами експертизи. Розташування поховання в зоні урочища Городище в радіусі не більше сотень метрів від нього вказують на його давність і співпадають з історичними джерелами, багато з яких доступні в інтернеті про те, що урочище було місцем поселення не лише трипільців, а й пізніших поселень, зокрема на початку нашої ери і в період Київської Русі.

Саме в районі цього урочища було розташовано давнє місто Тисьмениця, яке згадується ще в Іпатіївському літописі 1143 року, і яке після спустошення і спалення під час кримсько-татарських та інших подібних нападів, зокрема в 1513 і 1540 роках, перенесли на його сучасне місце.

Локалізація місць давніх поселень та розкопок поховань

Експертиза, проведена професорами Івано-Франківського національного медичного університету, узгоджується з відомостями про історичні поселення в районі знайдених поховань. Ця експертиза, яка залишається неопублікованою і лише частково оприлюдненою, встановила, що знайдені кісткові рештки були захороненні декілька століть, або не менше 500 років тому, а окремі - декілька тисячоліть.

Наукові аналізи дозволяють з великою достовірністю визначити вік людських поховань, і ця офіційна експертиза була проведена незалежними експертами, котрі використовували сучасні методи. Подібну експертизу можна провести знову, щоб зняти будь-які сумніви щодо її висновків. Але замість цього її результати без будь-яких обґрунтувань оголошуються місцевими політиками "фальсифікованими" чи "помилковими"

Поховання матері з дитиною. Фото - http://vikna.if.ua/

Натомість, як остаточні і такі що не потребують підтверджень висновки незалежних експертів, подаються заяви керівників та учасників розкопок, багато з яких афілійовані з Конгресом українських націоналістів та Музеєм визвольної боротьби імені Степана Бандери, та політиків зі "Свободи" та інших націоналістичних партій.

Місцеві політики та окремі медіа подали висновок експертизи як твердження, що там поховані трипільці, намагаючись таким чином дискредитувати більш вірогідну теорію, як і у випадку з Володимиром-Волинським, де як альтернативу подають версію про жертв УПА.

А більш вірогідні теорії в обох випадках замовчуються для того, щоб просунути політично-мотивовані фабрикації про жертв НКВД. Таким чином, здійснюється чергова фальсифікація стосовно Другої світової війни в Україні.

Іван Качановський
Доктор філософії, Школа політичних досліджень та Програма з вивчення конфліктів і прав людини в Університеті Оттави (Канада)