Виборча кампанія на виборах депутатів місцевих рад зайшла в ступор. Практично всі кандидати вилили на виборців величезну порцію агітаційних матеріалів, сотні заказних газетних статей, тисячі теле- та радіо-роликів, завісили все місто білл-бордами та сіті-лайтами з фізіономіями та брендами тисячі різних кандидатів.

 Всі здається вже все розказали, показали, повісили та поплатили. Народ щодень пачками викидає агітаційну макулатуру в смітники, на зовнішню рекламу ніхто вже особливо не заглядає, а пускати численну братію агітаторів в квартири мешканці  таки перестали.

В ЗМІ на цих виборах не буде ніяких дебатів – ніхто з ніким не бажає дебатувати: ні депутати, ні партійні лідери, ні кандидати на пост мера. Всі виступи проходять виключно в «сольному репертуарі». Найбільше що можуть запропонувати глядачам – право додзвонитися в прямий ефір та задати кандидату якесь запитання. Ось і вся демократія.

І тільки на вулицях міста триває справжня війна – плакатна. Не відомо чому, але штаби багатьох кандидатів вважають, що саме розвішування плакатів має якийсь особливий а може й магічний влив на виборців. Тому білл-бордів та сіті-лайтів певним кандидатам не достатньо і вони переходять в плакатну війну. Всі стовпи, всі паркани, всі щитові і навіть дерева заліплені агітаційними матеріалами кандидатів.

Причому, на цьому фронті тривають запеклі сутички: одні вішають – інші знімають. При цьому така агітація суворо заборонена Законом про вибори. Проте ні Івано-Франківська міська виборча комісія, ні обласна досі ще не винесли жодного (!) попередження кандидатам за злісну проклейку. Більше того, самі чиновники «білого дому» та високо посадові особи міськради також не можуть відмовити собі в бажанні дивитися на свій електорат не тільки з величезних білл-бордів, але й покрасуватися собі з парканів та водостічних труб.

Дії на плакатному фронті тривають 24 години на добу без вихідних і перерв. Масову поклейку традиційно здійснюють ввечері, коли смеркає, а зривають вночі. (Вдень здійснюється часткова доклейка агітації). Тому, щоб плакати протрималися бодай до ранку, їх охороняють. Ця робота покладається на таксистів.

Вдень плакати зривають працівники комунальних служб, але не дуже охоче. Головна причина – ніхто за це додатково їм не платить. Тим часом поклейщики вже так відшліфували свою роботу, що окремі плакати не можливо відірвати від слупів та дерев. Хоча й проти цього прийому є свої засоби – замалювання фарбою, наприклад, або повіска свого кандидата поверх плакату суперника.

Найбільшими хуліганами в незаконній поклейці Івано-Франківська безумовно є «свободівці». Вони клеються регулярно (щоночі) по всьому місту, причому, як кажуть: «на мертво» і беруть на електропідпорах найбільшу висоту від 3-х до трьох з половиною метрів. Здирати їх агітацію з такої висоти без спеціального пристосовування практично не можливо. Так само вона не піддається й зафарбуванню. Не виключено, що «тягнибоківці» могли б брати й висоту більшу - в 4-5 метрів, але поки що агітувати птахів вони, схоже, не збираються. До речі, головне гасло цієї політичної сили «Свобода прийде – порядок наведе!» якраз свідчить про зворотнє – найбільший бардак на вулицях  влаштували саме представники цієї партії.

Друге місце плакатного хуліганства розділяють поміж себе дві політичні сили «Собор» та «Сильна Україна». Причому кандидати від цих партій не тільки рясно красуються з білл-бордів та сіті-лайтів по всьому місту, однак вважають за велику честь для себе поліпшитися десь на карнизі тролейбусної зупинки чи електрощитовій якогось темного під’їзду. Єдина «зручність» від цих злісних порушників – їх поклейка «дитяча» - зривається одним пальцем. Для досягнення рівня  загартованої в рядах «Нашої України» та на помаранчевих майданах свободівської братії вище згаданим партіям потрібно пройти ще бодай  дві-три виборчі кампанії.

Не гребують проклеюванням інші політичні сили: Наша Україна, Партія Регіонів, КУН, РУХ, УНП, УДАР, «Фронт Змін».

Чому плакатна війна така важлива – треба вияснити в психологів, бо політаналітики загалом сходяться на думці, що плакати в ході сучасної виборчої кампанії не відіграють суттєвої ролі, а 70% виборців взагалі не дивляться на поклеку на стовпах.

Але якби там не було, але саме плакатні війни оживляють виборчу кампанію. В Івано-Франківську наразі немає хуліганських витівок із псування законної агітації на білл-бордах та сіті лайтах. Тож саме в плакатній війні кандидати можуть справді гостро позмагатися між собою – адже вибори це все таки війна. А війна хоче маневру, хоче руху, хоче гострих відчуттів. Адреналіну дійсно додасться.