У ці лютневі дні залізничники Прикарпаття проходять випробування
міцними морозами та заметілями. Але, незважаючи на суворі погодні
умови, вони успішно справляються зі своїми обов'язками, вчасно і якісно
виконуючи замовлення підприємств із перевезення вантажів, неперервно
обслуговуючи пасажирські маршрути.
У цьому ми переконалися, побувавши нещодавно на одній з
найбільших станцій Івано-Франківської дирекції залізничних перевезень —
Надвірній.
Стародавнє містечко Надвірна, що притулилося до передгір’я
Карпат, пережило своє друге народження по тому, як 116 років повз нього
пролягла залізнична колія на лінії Івано-Франківськ—Рахів. Одне за
одним тут почали з’являтися різноманітні підприємства, пожвавилося
суспільно-культурне життя Надвірної та навколишніх сіл. А центром, до
якого, як мовиться, вели всі шляхи, відразу ж стали місцевий вокзал і
станція. Звідси надвірнянці від’їздили у далекі світи і сюди
поверталися з мандрів, тут відвантажували у вагони свою продукцію і
приймали товари, яких у місті не вироблялося. Станція вабила дітлахів,
котрі прибігали сюди дивитися на диво-паровози, а їхні батьки, неначе
бджоли до нектару, тягнулися до привокзальної корчми — чи не найкращої
у місті.
Промайнуло століття. На станції вже давно не пихкочуть паровози,
немає і корчми. З провінційного містечка Надвір-на перетворилося у
сучасне. Це добре впорядковане місто, де мешкають нафтохіміки і
деревообробники, будівельники і, звичайно, залізничники.
На станції Надвірна їх працює менше сотні, але робота, яку вони
виконують, — у всіх на виду. Це звідси вдень і вночі відходять
гуркітливі состави з продукцією місцевих підприємств, тут сновигають
швидкісні експреси та електропоїзди... Тому багато молодих надвірнянців
мріють одягти залізничну форму і прийти працювати на станцію.
Нинішній начальник станції Василь Юрі-йович Павлюк теж з
дитинства, як кажуть, був при залізниці. На ній працював його батько —
Юрій Петрович. Був обхідником, а на пенсію пішов з посади чергового по
переїзду. Син Василь, як це зазвичай буває, "переріс” батька. І не
стільки за посадою, як за кількістю залізничних спеціальностей, які
довелося освоювати. Отож трудився він і стрілочником, і
прийомоздавачем, і черговим по станції, і маневровим диспетчером... Без
відриву від виробництва закінчив Львівський залізничний технікум та
Дніпропетровський інститут інженерів залізничного транспорту.
— У ті далекі вже 80-ті роки, коли я почав працювати, станція
Надвірна цілодобово була заповнена составами, — згадує Василь Юрійович.
— Тоді за день ми відправляли по 10 тис. т вантажів, не менше й
приймали. Проте згодом з настанням економічної кризи обсяги перевезень
впали у декілька разів. Тому я, як начальник станції, мав докласти
чимало зусиль, аби за скорочення кадрів зберегти контингент з
досвідчених працівників. Вважаю, що мені це вдалося, бо зараз зі
збільшенням обсягів перевезень нам вистачає тієї кількості людей, яка
була, скажімо, в роки найбільшого економічного спаду.
Стаємо на ноги
У найкращі роки на території станції працювало три власних
маневрових тепловози. В середині 90-х і одному тепловозу не було що
робити, то він часто простоював. Одначе вже з декілька останніх років
на станції цілодобово працюють дві маневрові машини, які ледь
справляються із завданням. Тож навіть без економічних розрахунків можна
твердити, що підприємство оживає і, так би мовити, твердо стає на ноги.
А якщо є робота у залізничників, то це означає, що міцніє і
економіка у цілому. У Надвірній, наприклад, на повну потужність
запрацювали гравійні кар’єри і три щебеневі заводи, комбінат
"Нерудник”, які ще років зо п’ять тому ледь жевріли. Надійним клієнтом
станційників став і місцевий завод "Інтерплит” та низка потужних
підприємств. Але найбільшим партнером надвірнянських залізничників було
і є місцеве акціонерне товариство "Нафтохімік Прикарпаття”, або, як тут
кажуть, нафтопереробний завод. Сюди щодоби прибуває до сотні вагонів з
сирою нафтою і відвантажується 5—6 тис. т бензину, дизельного мазуту
тощо.
Отож завдяки тісній співпраці зі своїми численними клієнтами
станційники Надвірної щодня поповнюють касу Львівської магістралі 14—15
млн грн.
Ринкові умови праці спонукали залізничників бережливіше
ставитися до державного майна, поліпшувати сервіс для клієнтів. Торік,
приміром, тільки за рахунок нетарифних послуг (прибирання вагонів, їх
дрібний ремонт тощо) станція отримала понад 7 тис. грн.
— Минулий рік став для колективу станції переломним, — каже
Василь Павлюк. — Завдяки добрій організації праці, чіткій взаємодії
всіх ланок станційного комплексу ми навантажили і відправили 33361
вагон з народногосподарськими товарами, що майже на 5 тис. вагонів
більше, ніж у 2004 році. Це також означає, що ми вміємо працювати з
клієнтурою, залучати на залізницю навіть тих відправників, які раніше
користувалися винятково автомобільним транспортом. У цьому нам
допомагає гнучка тарифна політика, яку зараз проводить керівництво
Укрзалізниці.
Комп’ютер людей не замінить. І все ж...
Ми вже згадували про те, що за економічної кризи керівництву
станції вдалося зберегти від скорочення кістяк колективу. Але це, за
словами Василя Павлюка, не означає, що його не треба оновлювати.
Відділ кадрів підприємства чітко стежить за послужним списком
кожного працівника і заздалегідь готує заміну тим, хто збирається на
заслужений відпочинок. Зараз середній вік станційних працівників — під
50. Отже, років через п’ять жінки йтимуть на пенсію. Хто їм прийде на
зміну? Начальник станції на це запитання відповідає без обдумування, бо
в обличчя знає тих юнаків і дівчат, які не без його допомоги стали
студентами і зараз навчаються в училищах, технікумах і вузах. Торік
станційний колектив уже поповнили сім випускників спеціалізованих
навчальних закладів. Так по закінченню залізничного вищого навчального
закладу став працювати прийомоздавачем Роман Атаманюк. У подальшому він
збирається замінити свого батька Мирослава Дмитровича, котрий перед
виходом на пенсію працює начальником вантажного району. Гідну заміну
підготував собі і старший прийомоздавач Василь Грицюк, син котрого, теж
Василь, прийшов на станцію, закінчивши професійно-технічне училище.
Добре себе зарекомендували молоді фахівці-першозимники Андрій
Пільков-ський, Роман Балабан та інші.
Звична річ, що молоді люди, котрі поповнюють колектив станції,
працювати з дерев’яною рахівницею і з калькулятором уже не будуть, бо
вони добре обізнані з комп’ютерними технологіями. На жаль, зараз
станційники мають на своєму озброєнні тільки один комп’ютер, у
"пам’ять” якого заносять дані про прибуття і відправлення десятків
тисяч вагонів, оформлюють натурні листи та інші документи. Цього надто
замало. Тож Василь Юрійович Павлюк мріє про те, аби у найближчий час
уповні комп’ютеризувати виробничий процес, а для товарних касирів
створити автоматизовані робочі місця.
Мрії збуваються
В Івано-Франківській дирекції залізничних перевезень, як і
скрізь на Львівській магістралі, ведуть курс на оновлення і реставрацію
вокзально-станційних комплексів. За останні п’ять років залізничні
будівельники дали друге життя вокзалам та станційним спорудам у
Коломиї, Чернівцях, Івано-Франківську, Галичі та в інших містах. До
столітньої ж станції Надвірна руки будівельників не доходили. Лише у
позаминулому році вони поставили тут риштовання. На щастя, довго воно
тут не стояло, бо наприкінці року вокзально-станційний комплекс постав
у оновленій красі. На всіх приміщеннях було перекрито дахи, у світлі
пастельні тони пофарбовано стіни адміністративної будівлі, зроблено
євроремонт всередині приміщень. Працівники станції і вокзалу дістали в
користування світлі кабінети зі зручними меблями, санітарно-побутовий
комплекс з індивідуальними роздягальнями та душовими.
Задоволені роботою будівельників насамперед пасажири, для котрих
облаштовано простору і водночас затишну залу-чекальню, квиткові каси,
камери схову тощо.
По реконструкції вокзалу легше працюється складачам поїздів та
оглядачам вагонів, адже станційні колії капітально відремонтовані й
добре освітлені.
Ще один братський тандем – Черпіцькі. Нардеп від БЮТ Олег Черпіцький має раніше судимого брата Олександра Черпіцького, який за часів Тимошенко встиг побувати і заступником глави Держкомзему, і навіть декілька днів – першим заступником міністра транспорту.
Зовсім невипадково останню посаду він отримав синхронно з подачею Тимошенко позову до Вищого адмінсуду про оскарження результатів президентських виборів.
Розгадка ж у тому, що суддею в цьому суді працює... дружина Олега Черпіцького Людмила Черпіцька.
Але розрахунок не виправдав себе. Після того, як суддя Черпіцька взагалі не прийшла на судовий розгляд і нічим не допомогла, Тимошенко скасувала розпорядження про призначення Олександра Черпіцького до Мінтрансу. На знак помсти його брат Олег Черпіцький став однією з "тушек" у коаліції Януковича
Також до Київради за списком БЮТ пройшла Інна Новак, дружина колишнього заступника глави секретаріату президента Олександра Чалого. Це – відлуння співпраці Тимошенко з "Індустріальним союзом Донбасу".
Народний депутат від БЮТ одесит Юрій Крук має двох синів – і обох доля не образила посадами. В'ячеслав Крук – депутат Одеської міської ради від БЮТ, а Юрій Крук-молодший за часів уряду Тимошенко в 29 років став начальником порту "Южний".
У БЮТівського олігарха Миколи Ковзеля є брат Петро Ковзель, який став суддею Окружного адміністративного суду Києва. А Петро Онопенко, брат глави Верховного суду Василя Онопенка, від Тимошенко отримав посаду заступника голови Державної митної служби. Так само як зять Онопенка Євген Корнійчук став першим заступником міністра юстиції.
Брати Сергій та Олександр Буряки також непогано реалізували себе при Тимошенко. Старший два роки пропрацював главою Державної податкової адміністрації, молодший стабільно обирається депутатом Верховної Ради.
Володимир Крупко, син міністра Кабміну Петра Крупка, після призначення батька здобуває посаду начальника департаменту в "Нафтогазі".
А Олена Денисова, донька міністра праці та соціальної політики, завдяки матері очолює Державну інспекцію по контролю за цінами в Криму.
Дітям Крупка і Денисової на той час було близько 25 років.
У 2006-му депутатом від БЮТ став Андрій Шевченко – тоді як його батько Віталій Шевченко очолював Нацраду з телебачення і радіомовлення. Заради справедливості тут можна додати, що Шевченко потрапив до Тимошенко саме як журналіст з уже сформованим іміджем і в подальшому працював її vip-агітатором.
Родичі БЮТівських депутатів активно представлені у місцевих радах.
Володимир Семинога, брат нардепа Анатолія Семиноги – депутат БЮТ в Київраді. Олег Куровський, син іншого нардепа Івана Куровського – так само депутат Київради від БЮТ. Віктор Таран, син Віктора Таран-Терена – депутат Дарницької райради від БЮТ.
Трудова діяльність молодої депутатки до цього обмежувалася посадою помічника нардепа Григорія Омельченка, який товаришував з Шишкіним. Це обрання доньки виглядало як подяка судді за його позицію під час розпуску парламенту в 2007 році.
Так само в депутати потрапляє Юрій Трегубов – син Ольги Трегубової, яка обіймала посаду першого помічника прем'єр-міністра Тимошенко. Пізніше в інтерв'ю Трегубова зізналася, що особисто рекомендувала сина в список.
Після призначення Тимошенко прем'єром в 2007-му посаду заступника міністра Кабінету міністрів отримує Володимир Федорчук – син одного із керівників партії "Батьківщина" Ярослава Федорчука.
Інший заступник міністра Кабміну Сергій Чеботар допомагає брату Леоніду Чеботарю стати заступником Державної податкової адміністрації в місті Києві.
Хоча Юлія Тимошенко під час виборів намагалася довести, що не здійснювала призначень за родинною ознакою, але це не так.
Наприклад, у тому ж 2007 році членом Центральної виборчої комісії стає Юлія Швець – донька нардепа Віктора Швеця. До цієї посади дехто іде все життя, а 27-річна юристка на момент призначення встигла попрацювати лише в секретаріаті Кабміну та помічником депутата.
На дострокових виборах 2007-го до парламенту за списком БЮТ потрапляє Еліна Шишкіна – донька судді Конституційного суду Віктора Шишкіна
Рідня голови фракції Литвина у Верховній Раді Ігоря Шарова працює в рідному Кіровограді. Старший брат Олександр Шаров є депутатом Кіровоградської облради, а молодший брат Юрій Шаров – депутат Кіровоградської міської ради
Інший литвинівець Вадим Гривковський має брата Едуарда Гривковського, який обіймає крісло віце-прем'єра уряду Криму.
Нардеп Микола Шершун свого сина Миколу Шершуна делегував на посаду члена Антимонопольного комітету.
Але живим втіленням родинних призначень у блоці Литвина є сам Володимир Литвин.
Обидва брата спікера парламенту при посадах. Микола Литвин – уже скоро десять років як керівник Державної прикордонної служби, а Петро Литвин – командувач військами Південного оперативного командування.
Призначення найближчих до себе осіб на хлібні місця – явище, характерне не лише для політиків. Так, наприклад, суддями Окружного адміністративного суду Києва працюють Наталія Блажівська та Костянтин Винокуров. Їхні батьки – заступники генерального прокурора...
...Чи можливо таке побачити у Британії? Можливо, якщо це телерепортаж про Україну
А Вы, Бувалий, лучше б сами что-нибудь тут рассказали о кражах. А то, выходит, ни милиция, ни СБУ, только Вы и знаете. Поднимайте тему! Пишите коментарии развёрнутые. Ничего ж Вам за это не будет. На первом надворнянском сайте http://press.at.ua можете даже статью написать, они опубликуют.
Ви б краще розказали про те як крадуть станційники нафтопродукти на нашій залізниці, наприклад в районі колишнього заготзерна і лісокомбінату і купляють собі недешеві іномарки та хатки будують. Цікаво що це не бачить ні влада ні охорона. А так тільки пересічні громадяни
