В ексклюзивному інтерв’ю газеті «Галичина» народний депутат України, заступник голови парламентської фракції ВО «Батьківщина», чільник обласної організації ВО «Батьківщина» Дмитро Шлемко аналізує причини демаршу Партії регіонів і комуністів, пояснює, чому опозиція так часто вдається до блокування роботи найвищого законодавчого органу держави, мотивує, чому найближчим часом в Україні не відбудуться дострокові парламентські вибори, та ін.

- Як би ви означили події, що нині відбуваються в українському парламенті, зокрема «виїзне» засідання більшовиків?

— Після виборів до Верховної Ради України епіцентр усіх політичних подій перейшов до парламенту. Причина доволі проста: двома гілками влади в Україні — виконавчою та судовою — керує одна людина — Президент Віктор Янукович, а законодавча, тобто Верховна Рада України, стала непідвладною йому. Якщо раніше достатньо було піднятої руки Чечетова, щоб на табло висвітилися цифри 250-260 голосів нардепів, то дотепер ніяк не набиралося 226. Це результат боротьби опозиції за персональне голосування.

Закомизилися й комуністи. Партія регіонів не дійшла з ними, напевно, до матеріального консенсусу, адже ставки входження в коаліцію з олігархами зростають. і коли нарешті домовилися, появилися голоси, щоб проголосувати потрібні для себе закони та надолужити прогаяне, тобто почати розподіляти між своїми мільярди, трибуна парламенту виявилася заблокованою опозицією. Задовольняти зрозумілі вимоги останньої — це проголосувати за дату виборів київського міського голови та Київської міської ради, скасувати антисоціальну пенсійну реформу та винести на розгляд питання щодо недовіри уряду Азарова, їм аж ніяк не хотілося. Тому й було вирішено  сховатися на Банковій під крилом Януковича для так званої роботи.

Все, що вони понаприймали, нікому не потрібне. Бо найважливішого для України — євроінтеграційних законів — не було проголосовано: не вистачило голосів комуністів. Але не заради цього був цей демарш. Головне полягало в тому, що дітищу сина Януковича — Міністерству доходів і зборів виділяють не зрозуміло на що додатково 6 мільярдів гривень, а для сина міністра охорони здоров’я Раїси Богатирьової та іншим «олігархам» фармацевтичної галузі подарували нову корупційну норму в схемі держзакупівель, ввівши нові кваліфікаційні вимоги до учасників закупівель, згідно з якими рідне міністерство завжди буде відмовляти в участі в тендерах іноземним виробникам ліків. Тому «виїзним» засіданням новоспечений союз олігархів і «пролетарської» партії забезпечив черговими фінансами як «сім’ю», так і своїх.

 На мою думку, ось це і було головним мотивом втечі на Банкову з приміщення Верховної Ради України.

Щодо законності цього демаршу говорити не доводиться. Але Президент все підпише, бо своя «мільярдна» сорочка ближча до тіла.

- Чим обернеться для країни розкол Ради?

— Нічим. Втікачі наступного дня, зробивши свою чорну справу, повернулися в рідні стіни парламенту. Однак це нічого не означає. Не вони визначають долю законодавчого органу зокрема і країни загалом. Для них є один вождь, який дає відповіді на всі поставлені запитання. Ще не було такого випадку, аби під час переговорного процесу чи на погоджувальній раді, чи в кабінеті голови ВРУ Володимира Рибака, було ухвалено рішення без консультацій з Банковою, тобто з Адміністрацією Президента. Солідні на перший погляд люди є маріонетками в руках одного «авторитета».

У лавах фракції Партії регіонів зріє невдоволення такою ситуацією, але до точки кипіння ще не дійшло. Не знає як вчинити і сам гарант. Бо рейтинг його політичної сили знижується невпинно, а особистий — катастрофічно. Незадоволені фінансовим розподілом коштів, соціально-економічною ситуацією і в рідних регіонах Донбасу, сходу та півдня, бо обкрадають уже й своїх. Тому й сохне в них голова, як правильно вчинити, щоб не програти. Хоч розраховувати на виграш чесним шляхом Партія регіонів уже немає жодних шансів.

- Чимало політичних експертів називають перманентні блокування парламенту безглуздими. Чи не свідчення це кризи ідей в опозиції?

— Блокування роботи всієї Верховної Ради, безперечно, є не найкращим аргументом у переговорному процесі. Однак це вже стало практикою роботи українського парламенту, бо більшість не вважає за необхідне слухати думку меншості, тобто опозиції.

У попередніх скликаннях більшість вирішувала ці питання дуже просто: в хід йшли кулаки, стільці, кастети, проливалася кров, силою звільняли президію й ухвалювали потрібні їм рішення. Перша ж аналогічна спроба в цьому скликанні ВРУ наштовхнулася на такий опір, що «донецькі» зрозуміли: старі методи не проходять, потрібно домовлятися, йти на компроміси. Людям, які працюють за принципом — вирішувати всі питання силовим методом, або, по-їхньому, «по понятіям», втямити таке складно. Тому вони взяли паузу, яка надовго затягнулася.

Опозиція теж не встигла переорієнтуватися на зміну ситуації. А вона полягає в тому, що непрацюючий, дестабілізований парламент надзвичайно вигідний Януковичу, що всі негаразди в суспільстві, особливо в соціально-економічній сфері, можна «повісити» на Верховну Раду, що проблеми з євроінтеграційними процесами можна перекласти на плечі «екстремістської» опозиції.

Тому опозиція повернеться до конкретної роботи у Верховній Раді, жорстко контролюватиме персональне голосування за внесений нею кожний законопроект, у т.ч . й альтернативний, подаватиме правки до владних законів і тим самим покаже людям істинне обличчя кожного — і влади, і опозиції.

- Чи змогли б, на вашу думку, дострокові вибори оздоровити український парламентаризм?

— У медицині стверджують, що свіжа кров позитивно впливає на людський організм. Якби таке відбулося на дострокових виборах, це було б великим позитивом. Але, по-перше, з яких причин вони мають відбутися, по-друге, на якій законодавчій основі, по-третє, що зміниться в структурі парламенту після виборів? Маючи досвід нинішньої виборчої кампанії, в Партії регіонів зрозуміли, що найкращий спосіб добиватися перемоги на виборах — через «мажоритарку». В хід йдуть великі гроші, раніше вкрадені, тиск на конкурентів, фальшування на виборчих дільницях, ручні суди і т. п., що в «своїх» областях дає стовідсотковий результат. Тому вони й почали лякати опозицію, що приймуть закон, і всі підемо на дострокові вибори на мажоритарні округи. Однак навіть у цій ситуації стає очевидним, що розпуск парламенту не вигідний Партії регіонів, бо ті, хто вже пройшов від них у парламент в мажоритарних округах, а це 140 нардепів, не дуже хочуть цього повторення. Опозиційні фракції бачать інший виборчий закон, коли до Верховної Ради будуть обирати за відкритими партійними списками. Тому не буде в найближчій перспективі дострокових виборів, буде пошук точок дотику і порозуміння щодо роботи парламенту на користь суспільства.

- Парламентські лави «Батьківщини», на відміну від «УДАРу» і «Свободи» рідіють. Що робитимете для того, аби унеможливити появу нових перебіжчиків?

— Фракція об’єднаної опозиції «Батьківщина» у Верховній Раді друга за чисельністю і налічувала 99 народних депутатів. Це майже стільки, скільки після неї всі три фракції разом узяті. Єдність трьох політичних сил у парламенті — ВО «Батьківщина», «УДАРу» та ВО «Свобода» — дуже налякала владу, тому вона розпочала звичні для неї методи впливу на окремих нардепів: тиск на бізнес дітей, родичів, відкриття кримінальних справ, мільйони за вихід із фракції і т. п. для того, щоб зменшити чисельність, розколоти фракцію.

Зазирнути в душу людини, прочитати, що там написано, неможливо. Помиляються теж тисячі людей, які довірливо голосують за того чи іншого кандидата. Тільки чесні, принципові люди можуть витримати як тиск, так і мільйонні доларові спокуси. іншого шляху, на жаль, нині немає. Рятував би так званий імперативний мандат, коли з’їздом партії, що висував нардепа, можна після зради замінити його іншим. Однак Партія регіонів не погоджується на прийняття такого закону. Він їм сьогодні не вигідний.

- Подейкують, що чимало членів парламентської фракції «Батьківщина» не задоволені своїм керівником Арсенієм Яценюком. Як ви оцінюєте його роботу і чи вважаєте відповідальним за «тушок»?

— 5 квітня, після виходу з фракції четвірки, відбулося засідання фракції, на якому, обговоривши ситуацію, принципово було поставлено питання довіри до її голови Арсенія Яценюка. Майже стовідсотково члени фракції (троє утрималися, в т. ч. й Яценюк) підтвердили йому свою довіру як керівникові. Всі чітко усвідомлюють, що влада тиснула і буде тиснути, дискредитувала і буде це робити...

Безперечно, що той, хто вводив у списки, давав мандат довіри на «мажоритарку» людям своєї команди, повинен як спитати за зраду їх, за порушення ними клятви  на Біблії, так і сам нести відповідальність за добір таких людей.

- Пане Дмитре, як у вас складаються стосунки в парламенті з позафракційними депутатами від Прикарпаття — Олесем Донієм і Юрієм Дерев’янком, яких, як відомо, ви різко критикували під час виборчої кампанії?

— Майже ніяк. Я був би дуже радий, якщо б помилився. Кажуть, час — найкращий лікар. Скажу інакше: час покаже, як вони складуть екзамен на стійкість. Все тільки починається.

- На думку деяких експертів, помилування екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка є важливим сигналом для Європи, проте серед вимог Євросоюзу — ще й звільнення з-під варти екс-прем’єра Юлії Тимошенко. Тому припускають, що невдовзі помилують і її. Які маєте з цього приводу міркування?

— Для мене як для людини, яка вже 14 років працює в команді Юлії Тимошенко, найважливішим завданням сьогодні є бачити її на волі живою і здоровою. Але як тверезомисляча людина я чітко усвідомлюю, що В. Янукович має патологічний страх не перед президентом Росії, керманичами Євросоюзу або США, а перед Юлією Володимирівною. Для нього вона — не конкурент, а політичний ворог, з яким він не справився і ніколи не справиться, не поставить її на коліна. Тому й відкриває ручна Генеральна прокуратура України одна за одною одіозні справи. Саме ними він планує прикриватися перед європейською спільнотою, доказуючи, що не має юридичного права втручатися в судові процеси. Це блюзнірство найвищого ратунку, що вже стало нормою для Януковича.

- Проте є й песимістичні прогнози, що повернення Ю. Тимошенко в політику малоймовірне, особливо на тлі всеукраїнських акцій протесту «Вставай, Україно!», під час яких прізвище опозиційної лідерки згадують дуже рідко. Що ви думаєте про це?

— Від того, скільки разів згадують прізвище, нічого не змінюється. Коли немає в роті цукерки, то солодко аж ніяк не стане. Абсолютна більшість українців чітко усвідомлює: Юлія Тимошенко була, є і залишиться лідером опозиції. Саме й тому вона сидить у в’язниці, а не в залі Верховної Ради. Весь світ сьогодні став на її захист, бо в XXI столітті тільки диктатори та дикуни кидають своїх політичних опонентів за ррати. Юлія Володимирівна буде на волі, і жоден із політиків не матиме такого авторитету та довіри від українського народу, як вона.

- Наскільки реальне проведення всеукраїнського референдуму щодо зміни системи виборів до ВРУ на мажоритарну? Що означало б для українського парламентаризму проведення виборів тільки на мажоритарній основі?

— Один з лідерів Партії регіонів — голова фракції О. Єфремов днями заявив, що в їхній політичній силі обговорюють можливість проведення референдуму щодо зміни виборчої системи та запровадження двопалатного парламенту, але остаточного рішення наразі немає. Однак якщо домовленості у ВРУ не вдасться досягти, референдум буде. Думаю, що цього року влада не ризикне його проводити, точніше, не буде вказівки від Януковича, бо він буде зобов’язаний підписати його результати як закон. Нині вони ще не визначилися, чого хочуть і чого можуть досягти. Ситуація надто для нього складна як внутрішня, так і зовнішня. Тому працюватиме нинішній парламент.

- Як би ви окреслили політичну ситуацію в Україні перед президентськими виборами? Що чекає країну після 2015 року?

— Відривати політичну ситуацію від соціально-економічної неможливо. Вони — як два воли в одній упряжці. В країні тотальне зубожіння народу, зростають ціни на комунальні послуги, ліки, продукти харчування, масово скорочується кількість підприємців, зростає безробіття, державний борг, і на тлі цього невпинно збільшуються статки олігархів Партії регіонів та особливо «сім’ї», розкрадають народну власність, несправедливо розподіляють між областями Державний бюджет. Тенденція до цього посилюється, бо, як в часи чуми,  вони хочуть красти більше і більше. Для цього й ухвалили Державну програму активізації економіки на 2013—2014 рр., в якій планують із 380 мільярдів гривень 320 мільярдів кинути під так звані державні гарантії, а насправді розподілити між своїми. Так тривати не може. Всьому є межа.

Вона може настати нинішнього, наступного чи 2015-го року. Акція «Вставай, Україно!» показує, що процес кипіння народного гніву почався, коли ж настане така точка, залежить від терпіння самих людей, їхньої політичної активності та прагнення якнайшвидше змінити владу.