Що ми знаємо про сучасну музичну культуру української діаспори? Повторюємо «українського цвіту по всьому світу», а цікавитись не цікавимось. У кращому випадку леліємо окремі імена і явища, та й то — вельми вибірково... Ми з великим запізненням відкрили для себе геніальну Квітку Цісик із Канади, чиї два українські альбоми в Україні постійно перевидаються, оскільки кількість її шанувальників у нас невпинно зростає. Завдяки рідкісним візитам в Україну, дехто таки оцінив неабиякий талант британської групи The Ukrainians і танцювально–ексцентричний проект людини–оркестру Юрка Балюка з Манчестера під назвою «Карпатіана»... Багаторічну плідну творчу діяльність одного з титанів діаспорної культури, співака Володимира Луціва, який півстоліття мешкає у Британії, являє нам тридисковий серіал із записами його найкращих творів. Збірка «З Україною в серці» — це естрадні пісні–діаманти, де, між іншим, присутні твори Платона Майбороди, Кирила Стеценка, Анатолія Кос–Анатольського. Друга збірка — «Українські пісні й думи» — представляє справжні шедеври народної музики: «Чорнії брови, карії очі», «Дивлюсь я на небо», «Повій, вітре» та інші. Це — записи 60—70–х років, зроблені у супроводі оркестру швейцарсько–італійського радіо, хором «Гомін» із Манчестера та камерним оркестром Стіва Норберта. Третій диск — «Міжнародні пісні» — містить переважно європейські пісні–перлини 50—70–х років, блискуче записані за участі тих же оркестрів. Цікаво, що більшість тих бестселерів перекладено українською. Усі три альбоми оздоблено самобутньою графікою нашого земляка Ростислава Глувка, який також мешкає в Лондоні.
Співак і бандурист, культурно–громадський діяч Володимир Луців народився 5 червня 1929–го року в містечку Надвірна на Івано–Франківщині у простій родині. Ще хлопчиком наприкінці війни Володимир потрапляє у Німеччину, де зустріч із Григорієм Назаренком — керівником капели бандуристів — визначила його подальшу долю. Він стає наймолодшим учасником капели, але невдовзі за порадою друзів перебирається до Великобританії, де у Бредфорді бере приватні уроки вокалу. Звідти їде до Італії і там навчається у Римській консерваторії. Тоді ж, будучи студентом, починає концертувати у країнах Європи. Свій перший зоряний час Луців пережив у 1961–му, коли презентував Англію на Міжнародному пісенному форумі «Євробачення» у Бельгії. Володимир обрав собі артистичний псевдонім Тіно Вальді, і саме під тим ім’ям його у 60–х знали відвідувачі різноманітних музичних ревю, концертних і радіошоу. Окрім Європи, його почули і належно оцінили у США, в Канаді, в Австралії. Він виступав з оркестрами, але в гастрольних поїздках незмінно і скрізь пропагував українські пісні і думи, співаючи їх у супроводі бандури. Великим успіхом у слухачів також користувалися неаполітанські пісні, перекладені друзями співака українською. Протягом десятиріч Володимир Луців був послом і менеджером української культури у західному світі — він організував і провів близько тридцяти міжнародних турів для великих хорів, танцювальних ансамблів та окремих виконавців за маршрутом від Європи до Америки і навпаки. Крім того, він сполучав це з журналістикою і репортерством, а також — із колекціонуванням мистецьких творів. У 2002–му співак заснував благодійний культурно–мистецький фонд у Надвірній, який опікувався талановитою молоддю Карпатського регіону. Про розвиток музичного мистецтва в сучасній Україні Володимир Луців має власні думки і спостереження: «Слідкуючи, наскільки мені то вдається в часі моїх відвідин України, за сучасною естрадною музикою, що звучить з екранів телевізії, з радіо, з аудіодисків та зі сцен нашої суверенної держави, вкотре переконуюся, що експансія російського «ширвжитку», або так званої «попси», набирає загрозливих масштабів. Не можна дозволити, щоб російська естрада так одурманювала молоде покоління, ставала домінуючою в нашій державі, бо тенденція, яка тепер існує на всьому ефірно–сценічному поприщі в країні, загрожує нашому державотворчому процесу. Українцям уже пора позбутися комплексу меншовартості. Надто довго ми перебували у веригах російського імперіалізму і комуністичного тоталітаризму. Вже вісімнадцятий рік будуємо нашу державу, але чомусь складається враження, що, забувши про фундамент, зразу намагаємося звести стіни. Така будова без відповідної опори приречена розвалитися. Вистояти і зберегти себе, свою історичну перспективу в нинішньому жорстокому, динамічному, технологічному і мінливому світі можуть лише нації, які не втратять своєї самобутності і культури...»
Упродовж своєї довгої кар’єри Володимир Луців отримав чимало перемог і відзнак — срібну медаль за виступи на кораблях «Квін Мері» та «Квін Елізабет»у 1970–му, почесні нагороди штату Массачусетс у 1966–му, почесні грамоти Українського конгресового комітету Америки у 1980–му, медаль св. Володимира Великого світового конгресу вільних українців у Канаді в 2008–му. Також співак є лауреатом міжнародної премії ім. В. Винниченка. За вагомий внесок у справу популяризації історичних та сучасних культурних надбань України у світі Президент України Віктор Ющенко нагородив маестро Володимира Луціва орденом «За заслуги».
