В цей незабутній день в районному будинку культури м. Надвірна відбувся вечір пам’яті, присвячений полеглим юнакам, які в бою під Крутами віддали своє життя за незалежність Батьківщини – нашої України. Вечір розпочали спільною молитвою, яку провели о. Ігор Шліхутка – віце-декан Надвірнянського деканату і диякон Микола Костик. Після молитви зі зверненням до присутніх виступив о. Ігор Шліхутка, зазначивши, що  трагічні родії під Крутами – це ще один фрагмент із сумної сторінки в історії України. Провівши паралель із сучасністю, отець віце-декан закликав до свідомого патріотичного виховання сучасної молоді, яка на прикладі героїв повинна бути готова до самопожертви. Герої Крут завжди будуть дороговказом для всіх у виконанні своїх обов'язків перед нацією і державою, запалюючи все нові й нові лави борців до безкомпромісної боротьби за волю України. Така промова була дуже актуальною. Адже, насправді, сучасність є дуже суворою.

Також в цей день виступили представники районної адміністрації: голова РДА п. Ігор Писклинець та з історичною довідкою керівник відділу внутрішньої політики РДА п. Богдана Ковалюк. Закінчився вечір концертом патріотичної пісні.

ПОНАД ВСЕ ВОНИ ЛЮБИЛИ С²Й КОХАНИЙ КРАЙ

"Хто не знає свого минулого, не вартий свого майбутнього" - стверджують в народі. І це дійсно так, бо так само, як дерево тримається на землі своїм корінням, так людина тримається на землі своїм минулим. Людина, яка не знає минулого - як перекотиполе, куди вітер подме, туди воно й котиться. Куди вітром приб’є - там і залишить своє насіння. Але ж людина не перекотиполе, і, як сказав у своєму безсмертному романі Павло Загребельний: "На порожньому місці роду не заснуєш".

Саме тому ми повинні знати історію. А історія наша вмита кров’ю і сльозами. Однією з найтрагічніших її сторінок є бій під Кругами. 91 рік тому, 29 січня 1918 року, невелика вузлова залізнична станція, що розташована на Чернігівщині на лінії Москва - Бахмач - Київ, стала уособленням духовного злету нації, який уже протягом майже століття є національним символом для десятків поколінь - борців за свободу та незалежність. Пройшли десятиліття, а ми повною мірою так і не усвідомили, що подвиг мужніх 300 наших українських 16 - 17-річних юнаків-добровольців, вчорашніх гімназистів і студентів, які впали смертю Героїв, закривши своїми грудьми золотоверхий Київ і всю Україну, і є найяскравішим взірцем безкомпромісної відданості ³тчизні.

Що ж рушило їх у крутянський сніг під кулі і багнети лютого безжального ворога, п’яного більшовицького бидла, що перлося з Північного-Сходу встановлювати свій "новий світ" на наших землях? Чи хто платив їм, чи хто примушував під острахом військового трибуналу? Ні, нічого такого не було. А що ж було? А була нестямна любов до рідної землі, до нашої милої неньки-України. І вони пішли в цей свій перший і останній бій, прекрасно розуміючи, що не повернуться назад, але для них назад дороги не існувало. Комуністи за 70 років свого панування намагалися знищити в пам’яті народу згадку про Крути, трактуючи бій як цілковиту беззастережну перемогу більшовиків над українськими гайдамаками. А відомий український письменник і журналіст Ярослав Галан зневажливо назвав героїв Крут "геройчиками, паничами, поповичами", обдуреною націоналістами молоддю, що служила у війську контрреволюційної Центральної Ради. Справжня, реальна оцінка захисни ків Крут відбулася вже після набуття Україною незалежності.

За кілька тижнів після бою під Крутами Михайло Грушевський писав: "Недаремно пролилася кров тисяч українських інтелігентів та молоді, коли вона принесла духовне визволення від найтяжчого і найшкідливішого московського ярма: добровільно прийнятого духовного закріпачення!" ³дома українська діячка Старицька-Черняхівська написала в столичній пресі, у своїй статті, пропам'ятні слова: «Для нас ця могила лишиться на віки полум'ям віри, вона дала нам незабутнє минуле. Це буде ДРУГА СВЯТА МОГИЛА НАД ДНІПРОМ. В хвилині відчаю, в хвилині занепаду, в хвилині знесилля будуть приходити до неї старі й малі, щоб відживитись тим святим вогнем ентузіазму, який палатиме тут і під камінним хрестом. Діти України, — це наша могила, вона буде тим дзвоном, що взиває живих, не дасть нам спинитись, не дасть забути. Цей день стане днем усієї шкільної молоді України. ³д року до року сюди будуть приходити, тут будуть молитися, тут будуть складати б ратську присягу ті, що матимуть переступити поріг життя. І коли життя зітре з пам'яті сучасника ці дорогі обличчя наших братів, коли прийдуть нові люди... вони пам'ятатимуть, що тут лежать ті, які віддали все, що мали, молодість, щастя й життя за волю України.

Воістину герої Крутів будуть в сучасному й майбутньому тим великим прикладом, який ставитиметься всім нам: бути здібним до все-жертви! Вони будуть дороговказом для всіх у сповненні своїх обов'язків перед нацією і державою, запалюючи все нові й нові лави борців до безкомпромісної боротьби за волю України, доказуючи, що:

Україні вічно бути!

Про Україну всім почути!

Що ми збудуємо на руїні

Нові твердині і святині!

Цей заповіт Крутів здійснять гідні нащадки Крутян!

Ми можемо з гордістю і шанобливістю дивитися на приклад своїх попередників з 1918 року, не потребуючи шукати прикладів у старовинній чи середньовічній історії інших народів. Вона має безприкладний дороговказ з першого спротиву московсько-більшовицьким загарбникам, до сьогодні стоячи у проводі активного спротиву й боротьби з найжорстокішим агресором у світі: більшовицькою Москвою.

І молодь, гідна крутянських лицарів абсурду, переможе. А святі могили, без написів, імен і хрестів, світитимуть, як зорі, Україні й її молоді».

Прес-секретар Надвірнянського деканату

о. Андрій Будзак