Старий Новий рік" — звучить це дещо парадоксально. Проте жодного парадоксу немає. Адже святкування Старого Нового року або Святого Василія Великого — прадавня українська традиція. І з’явилася вона через те, що православна Церква так і не перейшла на Григоріанський календар. Тож це дає нам можливість зустрічати Новий рік двічі. Тим більше, що в пам’яті нашого народу збереглося чимало автентичних традицій, які відрізняють це свято від звичного світського Нового року з шампанським, ялинкою й феєрверками.
14 січня в Україні відзначають Старий Новий рік і Святого Василія  Великого. А вечір 13-го — Маланки. Час не стоїть на місці, з кожним роком частина прадавніх традицій забувається, частина оновлюється. Пропонуємо згадати, як колись святкували Старий Новий рік, яких звичаїв дотримувалися саме в Галичині. Про прадавні традиції Старого Нового року розповідає заввідділом народної творчості та аматорського мистецтва навчально-методичного центру культури і туризму Прикарпаття Стефанія КАПУСТИНСЬКА.

— В Галичині 1 січня Новий рік майже ніхто не святкував, а старалися святкувати саме на Василія. На нього завжди чекали, особливо ждали перших полазників — маленьких засівальників, які приходили до хати, від яких пашіло здоров’ям, всі вони були червонощокими і першими засівали: «Сію, сію, засіваю, з Новим роком вас вітаю, щастя радості бажаю!». Не було такої сільської хати, куди б не прийшли малі засівальники, це було дуже приємно, і кожна раздиня і господар з нетерпінням чекали їх. Пшеничку, якою засівали, збирали, й опісля давали курам, щоб добре неслися,  худібці, аби здоровенька була. Засівали різним зерном: пшеницею, вівсом, ячменем, тим, що було на раздівстві, тільки не гречкою, бо гречка — то суперечка. На Снятинщині, наприклад, у селах Задубрівцях і Белелуї, і по сьогодні засівальники дарують «бичків» — з ліщинових прутиків виготовляють різноманітні символічні предмети. Якщо попадались «свати», то ті разди, які мають дітей на відданню, будуть їх цього року вінувати, якщо «дружби» — не будуть ще цього року своїх дітей до шлюбу збирати, якщо «бочка» (означало бочку з медом) — добре вестиметься бджільництво.
Свято Маланки супроводжувалося театралізованим дійством із різними героями. Вважається добрим знаком, якщо до хати  зайдуть ряжені, тому господарі з радістю чекали і запрошували такі веселі ватаги до своєї оселі. Стефанія Капустинська продовжує:

— У нас дуже цікаво проходить обряд Маланки. Звичайно, є села, в яких його немає. Та все ж радує, що донині наші люди його гарно проводять і дуже приємно, що в ньому задіяна саме  молодь. Є парубоча і дівоча Маланки. Традиційними персонажами Маланки є: Василь із Маланкою, Коза, Лікар — обов’язковий персонаж, який лікує козу, Циган з Циганкою, Жид з Жидівкою, Гуцул з Гуцулкою чи Бойко з Бойкинею (Українець з Українкою). Загалом дійові особи Маланки дуже різні, кожне село має щось своє оригінальне й неповторне. Колись давно побутував такий звичай (село Хмелівка Богородчанського району): день перед Меланією раздині добре пуцували свою кухню і старалися на Маланії нічого на ній не робити: не гріти, не варити, не пекти, бо казали, що піч у той день віддається. Піч поважали, адже вона — годувальниця, бо як не запалиш той вогник, то не буде ні тепла, ні їжі. А ще з давніх-давен повелося, що на Новий рік особливо ставилися до худібки, вважалося, що того дня вона розмовляє і може все розповісти Богу. А ще вважали: як господарі ставляться до худоби на Старий Новий рік, так і вона ставитиметься до них цілий рік. Якщо її гарно обійти, нагодувати, напоїти, то цілий рік буде здоровою і дасть достаток у господарстві. Так само як на Введения, на Новий рік чекали на доброго полазника і дуже переживали, щоби до хати не зайшла жінка, особливо старша. У мене вдома, я з Опілля Галицького району, чекали, щоб першим полазником був  хлопчик-засівальник або молодий парубок. А ще на Василія віншують Василів — раздів-іменинників.

Аби не сваритись упродовж року, на Старий Новий рік родичі та близькі друзі просили одне в одного пробачення. А ще ніч з 13-го на 14-те вважали магічною. Тому в деяких регіонах України дівчата в цю ніч часто ворожать, бажаючи знати, яка доля їх чекає, коли вийдуть заміж, яким буде майбутній чоловік. Як розповіла Стефанія Капустинська, в Галичині цього дня не ворожать, адже вже відворожили на Андрея.  Досвідчені господарі прогнозували: морозно і сніжно — на здоров’я людей і худоби, на урожай хліба, а тепло й без снігу — навпаки. Зоряне небо — добре будуть нестися кури, вродять гриби й горох. Густий іній — добрі зернові й мед і т. п.
Старо-новорічна ніч — ніч дива, от тільки потрібно в нього повірити, попросити пробачення в рідних, не сваритися, аби наступного року не мати ніяких конфліктів. І обов’язково треба прийняти в своїй оселі засівальників, які навіншують добробуту, привітати знайомих Василів й навіншувати їм на наступний рік здоров’я та добробуту. А зібравшись у родинному колі, — щедрувати, зичучи одне одному злагоди і миру. Таїнство прадавнього українського свята потрібно берегти і передавати з покоління в покоління, не «міняти» традицію на моду.