Мене поприщило. Можливо, «поприщило» і не дуже точне слово. Воно передбачає, вибачте на слові, прищ. Але як іще назвати той стан, коли в тебе страшенно свербить обличчя, на лобі червоні плями і взагалі ти посеред зими виглядаєш, ніби щойно спеклася на дешевому турецькому пляжі?

З опису цього неапетитного факту статтю про те, що пити на Новий рік, я починаю не лише через вроджений западлізм. Просто мене перекосило на другий день перебування у відрядженні у стольному Києві з причини, я підозрюю, розмаїтих рідин, які я в ньому вживала.

Мій приятель Павло, який час від часу закидає мені, що я геть забула реалії рідної неньки, приніс пляшку українського червоного столового сухого вина з невідомого сорту винограду, невизначеної міцності, фірми, яка починається на «Ін...» У вині мені вчулися домішки спирту і ще чогось, але Павло сказав, що я вже зовсім обуржуїлася – нормальне вино. Поприщило мене вже через півгодини. Після детального розгляду на пляшці прочитала склад вина: винний концентрат і сік виноградний натуральний. Що за!.. Порошкове вино! А реклама вся про якість. У Британії таку рекламу вже давно заборонили б за невідповідність фактам. Цю бурду можна назвати хіба що винним напоєм.

Не можна пити також українського пива не відомих вам сортів. Протягом останнього року я що не куплю українське з почуття патріотизму, то воно відганяє пральним порошком. Що за!.. Я почала пити імпортне, і дуже від цього страждаю. Для мене якість українського пива у пропаганді України завжди була важливішим чинником, аніж сила братів Кличків чи краса українських жінок, яка їм тільки заважає. «Приїздіть в Україну, пива вип’єте класного!» А тепер що? Приїздіть зі своєю мінералкою?

Ось іще чого пити не треба: трохи портвєшку, шампаньйоли, потім горілки, як мужики, «за прекрасных дам», потім іще портвєшку, потім самогону за любов, «мужчины встают, женщины до дна», потім лікеру і ще шампана. Бо буде те, що з моїми однокласниками.

Коли нам було по 15, батьки дозволили зустрічати Новий рік у нас, а самі поїхали в гості. Дехто звалився ще до бою курантів, дехто дожив до 1–2-ї ночі, але пекельна суміш у шлунках також хотіла посвяткувати разом із нами за столом.

Парочці тих, кого після цього попустило, я видала граблі й сказала загрібати сніг. Батькам пояснила, що сніг у смужечку, бо то у нас була така гра. Якби не напівпритомні тіла, що виповзали від нас ще о 9-й ранку, може, вони й повірили б.

Найбільше допитів викликала кривава пляма на ліжку батьків. «Кого тут позбавляли цноти?» – суворо допитувала мама. Слава Богу, пляма тхнула хроном, і ми зрозуміли, що це просто хтось у ничку бухав і закусував холодцем, та здригнулася рука.

Але статтю мені замовили про те, що треба пити на Новий рік, тому перейдемо до конструктиву. В цей час прийнято, звісно, піднімати келих шампанського. Цим словом зараз, за правилами ЄС, має називатися лише напій із Шампані, але викидати такі гроші у кризу – це божевілля. Тим більше, є варіанти.

Щойно пройшов фінал книжкової премії «Книга року Бі-Бі-Сі-2008», яку я адмініструю вже чотири роки. (Книгою року, до речі, став кайфовий і популярний у публіки, але майже не відомий літературознавцям роман про кохання «Молоко з кров’ю», автор Люко Дашвар.) Я замовляла й фуршет у фірми. Було дуже смачно і за нормальну ціну.

Але від їхнього «Асті Мартіні» за 240 грн я одразу відмовилася. Ми домовилися, що шампанське купимо самі, пригостимо ним і своїх гостей, і просто покупців книгарні «Є», де ми проводили захід, а фірма привезе відерця з кригою. Бо пити «Асті» ми вже застарі.

«Асті Мартіні» продається в Лондоні за копійки, п’ють його ті, хто не може дозволити собі принаймні іспанське «Кава» (Cava, вид ігристого вина – прим. Тижня) за 7–8 фунтів (зараз фунт і євро коштують майже однаково). Інша альтернатива шампанському – італійські просеко. Вони бувають як дуже хорошої якості, так і жахливої. Треба шукати рекомендації винних експертів, виписувати їх, звірятися, тому я їх купую рідко. З іспанським «Кава», особливо каталонської марки «Фреженет», помилитися значно складніше.

Спершу я хотіла ігристе «Піно Грі» Новосвітського заводу шампанських вин. Куштувала його на заводі, де мені й колезі з російської служби Бі-Бі-Сі провели (безплатну) дегустацію. Дуже достойний напій. Коштує він близько 110 грн за пляшку і ця марка нічим не поступається «Асті Мартіні». З огляду на те, що продавці будь-якого вина в Україні загалом вважають нас лохами, оцінюючи свою продукцію вдвічі-втричі дорожче, ніж вона коштує, це ціна нормальна. У пляшці шампанського шість келихів, до речі.

Але в супермаркеті «Фуршет» на Бесарабці за три години до події цього напою не виявилося. Натомість були якісь напівсолодкі ігристі вина з Нового Світу. А напівсолодке шампанське – це, вибачте, несерйозно. У мене є кум-мільйонер, який по приколу носить із собою в гості «Советское шампанское», вочевидь, щоб згадати дитинство. У мене вже немає здоров’я його таким чином згадувати. Простіше накришити миску салату «Олів’є», як моя кума. А шампанське краще пити брют.

На щастя, колега Марта Шокало перед цим казала, що чула гарні речі про деякі ігристі вина Артемівського заводу. Прочитавши етикетку марки «Кримарт», ми вирішили ризикнути й купили білого, рожевого та червоного шампанського приблизно по 77 грн. І не прогадали. Воно було не найкращим у світі, але цілком достойним, від нього не починалася мігрень після одного келиха, пахло воно справжнім вином, а не блювотними «виноматеріалами». А враховуючи те, що Новий рік у нас зустрічають компаніями, різниця в 30–40 грн починає бути помітною, коли купуєш кілька пляшок. Ось так добро перемогло зло. Головне, щоб шампанське було виготовлене традиційним методом.

Інший кум розповідав, що в Києві нещодавно відкрився спеціалізований магазин вин, де є що вибрати й окрім шампанського за нормальною ціною, але я там сама побувати не встигла. Скажу лише, що у виборі між чилійським і грузинським я за чилійське. Там, зрештою, також була романтична революція, і закінчилася практично тим самим.