Маразматичка Феня - вічногорланний радянський дема­гог, на незручне прізвисько Червоні Труси, і справді від часу проголошення української незалежності і аж по постпома-ранчевий держпараліч на повну глотку видає на-гора зі своїх утробних глибин гіперпороду боротьби за краще ревнолюб-ство до образу «многостраждальної неньки України та її на­роду», і пішли всі!.. Бо хто всі супроти вигідно невловимої міфічної пари створінь - «України та Народу»? Та це було б місцевою півбідою, якби синдром Фені-Червоні Труси не охо­пив чималу масу постсовіцьких українських душечок по всьо­му, що називається, незалежному українському просторі. Мабуть, тому й не вибивається ані у Феньки, ані в їй подіб­них ні з-під ніг, ні з-під носа простір для нових розгулів бо­ротьби за кращу горланну любов до знайомої нам до болю калиново-солов'їної пари.

-    Ще й як трясе! А як легко гуртує довкола себе нарід місцевий! Без проблеми піднімає на «ура» і корінних патрі­отів, і членкинь надвечір'їв, і церковних хористок, і членів координаційних рад, всіляких там фондів, тієї ж-таки «Про­світи», і ... аж до українських союзів українських жінок на рідній Україні, незмінно нею загіпнотизованих.

-    А може, це помутніння свідомості в містечку й справді буде тривати доти, поки по ньому буде носитися цей совіцький демон в червоних трусах? Ви дивіться, що її не бере ні вік, ні час, ні зміна устрою. За стільки років їй ще ніхто бодай на мить гемби не заткнув!

-    Чого ж, один заткнув. Посеред її полум'яного виступу до чергової річниці УПА не витримав і взявся демонструвати

в залі її колись коронний жест і вигук: «Ленін! Партія! Ком-со-мол! Ленін! Партія! Ком-со-мол!». І пані-товаришка Червоні Труси замовкла рівно настільки, щоб набрати побільше сли­ни в роті, злізти з трибуни і плюнути тому чолов'язі просто в лице. Після чого сердегу взяли судоми.

-  Судоми? Мати рідна! А вона?

-  А вона повернулася і спокійнісінько завершила свій ви­ступ.

-   Як? А інші?

-   Уважно слухали.

-   Диявольщина, яку Булгаківському «Майстрі і Маргариті», хи-хи-хи...

-   Та ця «диявольщина» ще в совіцьких лабораторіях ви­рощена і в маси запущена.

-   Мови нема. Що тут комусь дивуватися, коли, згадайте, саме подружжя К-к, одне з найталановитіших і «найкалино-віших» українських письменників, дисиденти, патріоти, за що й скуштували тюремної баланди, возилися уже по незалежній Україні з кандидатом у президенти, своїм колишнім найви­щим карателем, КДБістом М. і, наче направду загіпнотизо­вані, співали про нього хвалебні оди перед народом.

-   А я собі думаю, чи щось подібне могло б трапитися де інде, окрім як у нас?

-  Ні, в цьому плані ми, мабуть, теж унікальні.

-   Та що дивуватися? Ви знаєте скільки ще тих, що в чер­воних трусах насподі, а зверху у вишиванках тим дияволь­ським гіпнозом куряться? Ого-го! І все це кодло вже й гадки не має боятися за минулі геноциди, голодомори, розправи, сексотство.

-   Це точно. Тепер вони нас хитро поділили на розумних і не дуже. Розумним спідтишка підсувають свиню за свинею,а не дуже розумним підкидають ідейки, що голосно калата­ють та від дійсності відволікають. І поки ми чухаємо, хто по­тилицю, а хто яке інше місце, вони встигають побільше на­грабувати.

Далі буде...