Освітній простір України в останні роки значно розширився за рахунок великої кількості ВНЗ, які, як гриби після дощу, з’являються мало не щодня. Гонитва за дипломами призвела до того, що майже кожен випускник школи стає студентом ВНЗ, а згодом — «висококваліфікованим» спеціалістом.

Разом з тим, робітничі спеціальності стали вкрай непрестижними, групи в ПТУ набираються з великими труднощами, та й то великою мірою за рахунок тих, хто через брак коштів або з якихось інших причин не втрапив до вищої школи. Цілком можливо, що через кілька років нікому буде шити взуття чи одяг або виконувати будь-яку іншу фізичну працю.

Міністерство освіти і науки вчасно відреагувало на виклики часу і вирішило на загальному фоні глобальних освітніх нововведень кардинально реформувати напіврозвалену систему професійно-технічної освіти. Єдино правильним вирішенням проблеми визнали переведення ПТУ з державного фінансування на баланс місцевих держадміністрацій. Близько 20 % училищ планують закрити взагалі вже наступного року. В першу чергу це стосується тих закладів, які налічують до 300 студентів. Ті ПТУ, які готують спеціалістів, на яких є попит, залишаться на державному утриманні.

За підрахунками чиновників, утримання малокомплектних училищ є вкрай невигідним, а тому ці заклади потребують суттєвої реорганізації з подальшим об’єднанням в більш чисельні утворення або приєднанням до інших профільних ПТУ. Так, для прикладу, вартість підготовки фахівця у невеликих за чисельністю закладах становить 11.7 тис. грн. в рік, що значно перевищує витрати на одного учня у великих ПТУ, де ця сума становить 8.1 тис. грн. Найбільшим попитом в даний час користуються будівельні спеціальності, які закономірно без проблем знаходять собі застосування на ринку праці. Зовсім інша ситуація, скажімо, з токарями та швеями, які прив’язані до великих підприємств і не завжди оплачуються належним чином.

За словами начальника обласного управління освіти і науки Зінаїди Болюк, в Івано-Франківській області налічується 22 ПТУ, одне з яких — на базі Товмачівської тюрми. З держбюджету на сьогодні фінансується лише заробітна плата працівникам, частково енергоносії і стипендії, тому матеріально-технічна база більшості закладів у вкрай занедбаному стані.

Загалом в області є небагато училищ, де навчається менше 300 студентів. Вони здебільшого орієнтовані на підготовку кадрів для сільського господарства і користувалися попитом за існування колгоспів. Решта ж закладів налічують більше 300 і аж до 1000 учнів, тому суттєвих втрат система профтехосвіти внаслідок переформатування закладів зазнати не повинна.

Гостра потреба відчувається в токарях, слюсарах, фрезерувальниках внаслідок започаткування спільних інвестиційних проектів із залученням саме таких фахівців. «5 профтехучилищ, які готують кадрів для всієї України, мають належну матеріально-технічну базу та достойний рейтинг, фінансуватимуться з державного бюджету», — зазначила З.  Болюк. Рештою коштів розпоряджатиметься керівництво області, самостійно визначаючись з пріоритетами, в залежності від запитів ринку праці. Наразі ведеться переписка між міністерством освіти та галузевим управлінням області щодо недоцільності такої реформи. «В усьому світі 80 % випускників шкіл опановують робітничий фах, і лише 20 % здобувають вищу освіту. У нас же все з точністю до навпаки».

Справедливими є побоювання стосовно того, що частина коштів, яка мала б піти на утримання ПТУ, буде направлена в інші сфери, що, безумовно, призведе до занепаду сфери професійно-технічної освіти. Занепокоєні такими нововведеннями і керівники навчальних закладів. На думку заступника директора з навчально-виробничої роботи Івано-Франківського професійного будівельного училища М. Гладкого, подібна реформа до добра не доведе. Фінансування ПТУ безпосередньо з відповідного міністерства запобігає розбазарюванню коштів на різних щаблях. Крім того, в майбутньому можливі труднощі з навчально-методичним забезпеченням.

Як не крути, а попри низький рейтинг робітничих спеціальностей, ЗМІ переповнені оголошеннями про ваканції для робітників, тобто реальний попит все‑таки існує. Бракує лише заохочення молоді з боку держави і створення належного престижу для тих людей, які фізичною працею заробляють на хліб насущний