Івано-Франківське летовище вважається найкращим на Західній Україні. За станом обладнання і вдалим розміщенням на перетині міжнародних повітряних шляхів прикарпатська брама у небо вигідно вирізняється на тлі геть підупалих сусідських у Львові, Тернополі, Ужгороді й Чернівцях. Відтак, цілісний майновий комплекс аеропорту – чи не останній на Прикарпатті спокусливий шматок комунального обласного майна, який ще може зацікавити великого інвестора.

Оскільки утримувати й розвивати комплекс обласному бюджету не під силу, влада вже зо п’ять років плекає наміри приватизувати аеропорт. Як при цьому не продешевити, вгодити громаді й не відлякати інвестора?

Найсвіжіший приватизаційний сценарій вже у вигляді проекту рішення обласної ради породжує більше запитань, ніж відповідей. Якщо проект, як планується, винесуть на розгляд найближчої сесії облради, скандалу навряд чи вдасться уникнути. 

Об’єкт групи Б

Згідно з чинним законодавством, цілісний майновий комплекс «Івано-Франківський міжнародний аеропорт» належить до об’єктів великої приватизації. Аналітики з числа прихильників його продажу на відкритих торгах нерідко величають летовище «прикарпатською криворіжсталлю». Зважаючи на потенційну ринкову вартість активу, в цьому визначенні перебільшення немає.

На сьогодні «Івано-Франківський міжнародний аеропорт» – це приміщення в обласному центрі, Коломиї та Черганівці (Косівський район) загальною площею понад 16 тис. кв. м і 23 га землі. Залишкова балансова вартість об’єкта, за інформацією управління комунального майна Івано-Франківської обласної ради, становить 8,467 млн. грн., нематеріальних активів – 0,377 тис. грн.

Не менш важливим, ніж площі й нерухомість, є те, що актив – «живий», розвивається й  капіталізується, а отже, росте в ціні. Відколи в 2005 році комплекс передали в оренду на 10 років ВАТ «Нафтохіміку Прикарпаття», у ремонт приміщень і техніку орендар інвестував близько 6 млн. грн. У 2007 році аеропорт на 37% збільшив кількість рейсів і вперше вийшов на прибутковість. За прогнозом директора підприємства Євгена Савчука, цьогоріч обсяги перевезень зростуть ще на 20%. З Франківського летовища регулярно піднімаються літаки на Київ, Москву, Мілан, Неаполь, Стамбул, Форлі, Анталію. Взимку суттєво зростає кількість чартерів, якими на Прикарпаття прибувають зваблені гірськолижними трасами «Буковеля» грошовиті туристи.

Попри незаперечні успіхи, аеропорт потребує невідкладних інвестицій. За словами Євгена Савчука, без нової системи освітлення й спецтехніки вже через два роки Прикарпаття  ризикує залишитися без власного летовища. За різними оцінками, сума необхідних вкладень 80-90 млн. грн. Орендар, зрозуміло, не готовий витрачати такі кошти на чуже – комунальне – майно, а в бюджеті їх просто немає. Отже, сама дійсність і невблаганна логіка ринку робить приватизацію неминучою.

     «Погодження на входження»

Проект приватизаційного рішення, яке влада збирається винести на розгляд наступної сесії, очевидно, мав би стати адекватною відповіддю на виклики і засвідчити здатність обласного керівництва до стратегічного мислення. Натомість, судячи з цього «перла» юридичної думки, його автори мешкають у безтурботному паралельному світі, де для повного щастя залишилося лише дочекатися Євро-2012 і подбати про комфорт «VIP-осіб, які постійно перебувають під охороною». Бідолашні.

Зважаючи на цю непереборну мотивацію, депутатському корпусу пропонується: «1. Погодити входження майна цілісного майнового комплексу «Міжнародний аеропорт Івано-Франківськ» до статутного капіталу новоутвореного господарського товариства, що становитиме 25% + 1 акція, із збереженням форми власності територіальних громад сіл, селищ, міст області. 2. Управління вищезгаданим майном, що увійде до господарського товариства, залишити за Івано-Франківською обласною державною адміністрацією».

Недолугість мотиваційної частини проекту рішення тьмяніє порівняно з цими – взаємовиключними – пунктами. Очевидно, що «входження» майна до статутного капіталу товариства – ЗАТ чи ВАТ? – означає його відчуження, перехід у власність новоствореної структури. Взамін обласна рада отримає лише свою частину акцій, тобто корпоративні права. Реалізувати їх рада (ОДА?) зможе лише через голосування на загальних зборах акціонерів. При цьому розмір частки 25% + 1 акція аж ніяк не забезпечить впливу на управління підприємством: згідно з діючим законодавством збори акціонерів господарського товариства відбуваються за наявності власників 60% акцій, а рішення приймаються більшістю.

Проект, на жаль, не містить жодних приписів щодо форми майбутнього товариства, не визначає процедуру визначення співзасновників, погодження статуту, інвестиційні зобов’язання партнерів тощо. Зрозуміло, що в такому вигляді шанси документа на проходження через сесію нульові, автори ж ризикують потрапити пальцем у небо й перетворитися на посміховисько. На щастя, сесію, яка планувалася на 20 червня, перенесли і є час попрацювати над документом.

Втім, безпорадність самого проекту не відміняє ідею приватизації аеропорту через акціонування. Створення акціонерного товариства – один із прийнятних і поширених шляхів залучення інвестицій. Його альтернатива – продаж усього комплексу на відкритих торгах, з молотка. Обидва варіанти мають свої переваги й недоліки. В кожному разі остаточному виборові мала б передувати дискусія – бодай на рівні експертів і депутатів.

   Хто, кому, як?

Найпростіше проілюструвати відмінності приватизаційних сценаріїв, повернувшись до історії питання.

Відколи з 2002 року аеропорт потрапив до обласної комунальної власності, змінилося три губернатори – Михайло Вишиванюк, Роман Ткач, Микола Палійчук. У кожного – свій сценарій приватизації летовища.

Яке майбутнє планував для летовища перший губернатор, сьогодні можна лише припускати, виходячи з аналізу угод про оренду комплексу, які адміністрація Михайла Васильовича укладала спершу з ПП «Явсон» (2003-2004 рр.), а згодом з ВАТ «Нафтохімік». Фактично це була одна угода, яка передбачала дуже поблажливі умови для орендаря: термін користування майном – 10 років, інвестиційні зобов’язання відсутні, окремим пунктом – першочергове право орендаря на викуп в разі приватизації. Тобто ані інвестиційного конкурсу, ні аукціону не передбачалося. Можна припустити, що реалізувати задум – якщо такий справді був – команда Вишиванюка просто не встигла: договір з «Нафтохіміком» підписали 7 січня 2005 року, за кілька днів до відставки Михайла Васильовича. Непрямим підтвердженням, що приватизація шляхом викупу таки планувалася, стали потім листи керівництва «Нафтохіміка» до нового губернатора – Романа Ткача – з пропозицією ініціювати рішення про продаж комплексу на сесії облради.

Натомість чи не першим кроком Романа Ткача став перегляд умов угоди з орендарем. Новий договір визначав інвестиційні зобов’язання «Нафтохіміка», зокрема – вкласти в розвиток аеропорту до 2008 року 21, 6 млн. грн., збільшити кількість міжнародних рейсів тощо. «Нафтохімік» виконав обіцянки лише частково, однак продовжував наполягати на першочерговому праві викупу.

У 2006 році ОДА спільно з облрадою ініціювала перегляд процедури нарахування орендної ставки на комунальне майно і експертну оцінку аеропорту, яка проводилася вперше. Вартість комплексу, згідно з оцінкою, склала 36,7 млн. грн. (з ПДВ). Фонд державного майна України підтвердив результати експертизи позитивною рецензією. Ця сума зафіксувала найнижчу відмітку можливої вартості аеропорту у випадку приватизації. Оскільки адміністрація Ткача схилялася до варіанту відкритих торгів, 36,7 млн. грн. могли стати стартовою ціною комплексу на аукціоні.

Обласний бюджет розвитку, який зазвичай не перевищує кількох мільйонів гривень, міг би отримати небувалі кошти на реалізацію соціальних чи інвестиційних проектів. Власне, значні надходження до бюджету і є головною перевагою такого приватизаційного сценарію. Однак аукціон провести не вдалося, «прикарпатської криворіжсталі» не сталося. «Нафтохімік» як головний претендент на летовище ухилився від перспективи змагань на відкритих торгах і залишився орендарем.

Нинішній губернатор Микола Палійчук з самого початку своєї каденції оголосив себе прихильником акціонування аеропорту. Щоправда, протягом останніх місяців погляди нового губернатора суттєво змінилися. Якщо раніше Микола Васильович наполягав на збереженні за обласною радою контрольного пакета в майбутньому товаристві, то у вищезгаданому проекті рішення вже йдеться лише про 25% + 1, який, очевидно, планується до вжитку як блокуючий.

Днями управління комунального майна обласної ради оголосило конкурс з відбору суб’єктів оціночної діяльності для проведення незалежної оцінки майна аеропорту, оскільки термін чинності попередньої оцінки закінчився. Конкурс відбудеться на 4 липня.

Логічно припустити, що результат нової експертизи не мав би виявитися нижчим за попередню оцінку, адже ані нерухомість, ні земля не подешевшали.

В кожному разі експерт зафіксує вартість частки – 25% – облради в майбутньому акціонерному товаристві. Якщо, скажімо, експертна оцінка залишиться на рівні 36,7 млн. грн., то внесок співзасновників до статутного фонду  – 75% – становитиме біля 110 млн. грн. Ці кошти будуть перераховані на рахунки новоствореного товариства, яке й розпоряджатиметься ними на власний розсуд.

Головний недолік сценарію акціонування – велика загроза, що майно опиниться в приватних руках, а до бюджету не потрапить ані копійки. Ясна річ, такий варіант цілком влаштовує майбутніх власників, що просто перекладуть кошти з однієї кишені в іншу – власну ж, нехай і з обласною часткою. Яка гарантія, що інвестор проявить коли-небудь інтерес до 25% акцій і викупить їх в обласної ради за ринковою ціною? І в чому тоді інтерес громади? Прояснити ситуацію могла б інформація про самих майбутніх співзасновників, однак у проекті рішення ні про них, ані навіть про механізм їхнього відбору – жодного слова.

    Чому б і не «Скорзонера»? 

За інформацією «ГК», участь у приватизації аеропорту братимуть «Нафтохімік» і ТОВ «Скорзонера», що володіє найбільшим гірськолижним курортом в Україні «Буковелем». Імовірно, амбіції нафтохіміків обмежаться часткою акцій на суму внесених протягом 2005-2007 років покращень в майновий комплекс. Зрештою, обидві структури – в орбіті фінансово-промислової групи Приват (І. Коломойський, Г. Боголюбов, М. Кіперман, І. Палиця та ін), яка чи не найбільше інвестує у Прикарпаття і користується недвозначною симпатією нинішнього губернатора. Зрозуміло, що конфлікту інтересів між «Нафтохіміком» і «Скорзонерою» з приводу аеропорту не передбачається. Як і неприємних сюрпризів з боку обласної влади.

Щоправда, претензії «Скорзонери» на аеропорт можуть наштовхнутися на опір частини депутатів обласної ради, які й досі не пробачили її менеджменту деяких «гріхів молодості». Однак, на переконання депутата, директора обласної філії ПриватБанку Богдана Лесюка, «сам Бог велів, щоб найбільша туристична компанія стала власником летовища». «Аеропорт – серйозна «фішка» регіону. Як сфера бізнесу, авіаційні пасажирські перевезення тут інтегровані в туристичну індустрію, – пояснює Богдан Лесюк. Вони інфраструктурно взаємозалежні, хочемо ми того, чи ні».

Застереження, що громада ризикує залишитися і без майна, і без грошей, Богдан Лесюк відкидає. У держави завжди буде в розпорядженні серйозніший важіль впливу, ніж блокуючий чи контрольний пакет акцій, – злітна смуга і навігаційне обладнання, які не підлягають приватизації. Крім того, співзасновників можна обмежити жорсткими інвестиційними зобов’язаннями, які слід оформити окремою угодою. А кошти від приватизації влада все одно б розтринькала без користі, чомусь впевнений депутат.

В кожному разі, вже незабаром на черговій сесії обласної ради обранцям доведеться брати на себе відповідальність і визначатися, в чому саме полягає інтерес громади і як варто чи не варто віддавати останній великий шматок комунальної власності в приватні руки.