Святкування Благовіщення почалося у Східній Церкві в кінці IV або на початку V ст. Цісар Маврикій (582-602) робить цей празник обов'язковим у цілій державі. У перші століття цей празник уважався Господським, як на Сході, так і на Заході. На це вказують його первісні назви: Христове Зачаття, Благовіщення про Христа, Початок відкуплення, Благовіщення, Благовіщення ангела Марії, День Поздоровлення, День або празник Благовіщення. Щойно в VII віці усталюється сьогоднішня назва для цілої Східної Церкви: Благовіщення Пресвятої Богородиці, а сам празник належить до Богородичних.

На святкування празника 25 березня вплинуло Христове Різдво, що настає через дев'ять місяців після Благовіщення. При тому існувало старовинне побожне передання, що 25 березня відбулося створення світу, воплочення Божого Сина і Його смерть на хресті. Олександрійська Пасхальна хроніка з 624 року і Царгородська Пасхальна хроніка з початку VII ст. визначають дату празника Благовіщення — 25 березня.

Службу на цей празник уклали святий Йоан Дамаскин, святий Косма Маюмський, Теофан, єпископ Нікейський і монах Йоан. Наступного дня після празника Східна Церква святкує Собор святого архангела Гавриїла. Це давній звичай Східної Церкви, щоб наступного дня після великого празника віддавати шану тим особам, які брали визначну участь в події празника.

Благовіщення в Русі-Україні було другим Богородичним празником після Успення, у честь якого в Києві збудована церква в першому столітті християнства. Князь Ярослав Мудрий на Золотих воротах у Києві спорудив храм у честь Благовіщення Пресвятої Богородиці. "В 1037 році, — сказано в найдавнішому літописі, — заснував Ярослав великий город Київ, що має золоті ворота. Вибудував і церкву святої Софії, Премудрости Божої, митрополичу, а далі кам'яну церкву Благовіщення Святої Богородиці на Золотих воротах. А це тому вибудував премудрий князь Ярослав церкву Благовіщення на Воротах, щоб завжди була радість тому городові Благовіщенням Господнім і молитвою Святої Богородиці й архангела Гавриїла". У храмі Благовіщення князь Ярослав Мудрий у 1037 році віддав під опіку Божої Матері ввесь український народ.

Богослуження празника Благовіщення повне урочистих, величних і радісних гимнів. Багато разів тут повторюється добре знаний нам привіт ангела: "Радуйся!" Головні мотиви тієї святої і неземної радости — це воплочення Божого Сина, це привілеї богоматеринства і дівицтва, це спасення людського роду. У радості Благовіщення бере участь небо, земля і все створіння. Ангел говорить до Пресвятої Богородиці з якнайбільшою пошаною і для неї, як Богоматері, має слова найвищої похвали і подиву: "Задум споконвічний відкриваючи, Гавриїл став перед тобою, Діво, і вітаючи тебе, сповістив: Радуйся, земле незасіяна! Радуйся, неопалима купино! Радуйся, глибино незглиблима...".