Роман Гонтюк першу олімпійську нагороду здобув у 20-річному віці А наприкінці минулого року переміг у кількох престижних міжнародних турнірах. На них, до речі, вихованець тренера Євгена Боднарука заробив більше преміальних, аніж на Іграх-2004. Нині галичанин готується виступити на своїй другій Олімпіаді, де має намір поліпшити досягнення чотирирічної давності. 2 лютого, Романові Гонтюку виповнилося 24 роки. Із цього ми й розпочали розмову.

– Романе, як відзначитемеш своє 24-річчя?

– На тренуванні. Адже зараз перебуваю на навчально-тренувальному зборі в Кончі-Заспі, готуюся до відбірних олімпійських турнірів. А по-справжньому святкуватиму уродини, коли отримаю ліцензію.

– Дозволиш собі випити щось зі спиртного?

– Буквально 200 грамів червоного сухого вина. Стільки ж можу випити й на банкеті після змагань. Недавно був у Єревані на Гран-прі, приуроченому до ювілею коньячного заводу «Арарат», пригубив трішки вірменського коньяку, однак він мені не дуже сподобався.
– Бачив твій захопливий півфінальний поєдинок на Олімпіаді в Афінах проти поляка Роберта Кравчика. Тоді, програючи, ти зумів зробити переможний прийом за три секунди до фінального гонга...

– Думаю, що на все воля Божа. Колись на першості світу я вигравав, але програв за дві секунди до кінця. І на Олімпіаді мені, напевне, компенсувалося. Таких відчуттів, які мав після перемоги у півфіналі в Афінах, до того не переживав. І не знаю, чи ще колись переживу. Це набагато краще від якихось матеріальних благ. Пригадую, волосся дибом стояло... Словами складно передати ті емоції, враження.
– Коли ти провів переможний прийом, здавалося, що не повірив у свою перемогу. Дивився на суддю, не знаючи, що він скаже...

– Судді очевидно симпатизували полякові, тож до кінця не вірив, що арбітр зафіксує мою чисту перемогу. Тоді за частки секунди в моїй голові прокрутилося стільки думок! Однак, на щастя, арбітр підняв руку. Тільки тоді я повірив, що виграв.
– Що завадило перемогти у фіналі господаря змагань Іліаса Ілладіса?

– Було багато причин. Зокрема, не встиг фізично відновитися після півфінального поєдинку. Але основна причина – не налаштувався належно психологічно, внутрішньо задовольнився другим місцем. Шкода, що на Олімпіаді не було мого особистого тренера. Думаю, він міг би мене належно налаштувати на перемогу.
– Правда, що під час Олімпіади вся Надвірна молилася за тебе й замовляла Службу Божу?

– Не знаю, як усе місто, але половина міста – точно (сміється).
– Мер столиці Омельченко обіцяв призерам Ігор-2004 дати квартири в Києві. Ти отримав свою?

– На превеликий жаль, ні. Маю заповітну мрію – отримати квартиру в Києві. Я від дев’ятого класу навчався там у спортивному ліцеї-інтернаті й нині у столиці проводжу багато часу на навчально-тренувальних зборах. «Перебиваюся» то в готелях, то в гуртожитках... Прописаний у Києві й хочу мати там своє помешкання, проте наразі складно вирішити це питання.

– Мабуть, найкращий спосіб – перемогти на Олімпіаді в Пекіні...

– Думаю, так. Але це не так просто. Наразі маю завдання потрапити на Ігри.

– Яке місце посідаєш зараз в олімпійському відбірному рейтингу?
– У європейському – четверте (дев’ять перших потрапляють на Олімпійські ігри). Але все може змінитися, тож налаштовуюсь успішно виступити ще на кількох ліцензійних турнірах. Перший із них для мене стартує 8 лютого в Парижі – Суперкубок світу. Якщо потраплю на Олімпіаду, то ставитиму перед собою найвищу мету – здобути "золото".
– Після Олімпіади ти казав, що мрієш придбати хороший автомобіль. Мрія здійснилася?
– Так. Їжджу чорною "Маздою-6" 2007 року випуску.

– У жовтні минулого року у фіналі міжнародного турніру в Мегіоні (Росія) ти переміг росіянина Івана Ніфонтова на передостанній секунді. Це вже стало твоєю приємною традицією?

– Ти правильно помітив: останнім часом частенько виграю на останніх секундах. На все воля Божа. У Мегіоні все сталося само собою. А ще мав велике бажання перемогти.

– На тому турнірі приз за перше місце становив 80 тисяч доларів. Знаю, що тобі затримували виплату гонорару...

– Половину суми вже переказали. Другу половину наразі очікую. Щоправда, 80 тисяч не буде. 30 відсотків знімуть на податки.

– Через місяць після турніру в Мегіоні на змаганнях Гран-прі в Єревані ти здобув блискучу перемогу, перемігши у фіналі грузина Кевхішвілі за чотири секунди. Відтак, окрім 20 тисяч доларів за перемогу, отримав іще й спеціальний приз – 10 тисяч доларів за найкоротше протистояння. Як тобі вдалося за такий короткий час заробити таку суму?

– Знаєш, у дзюдо часто трапляються непередбачувані ситуації. А загалом, як і в Мегіоні, дуже прагнув перемогти.

– Ти готував прийом проти Кевхішвілі чи він був спонтанним?
– Звісно, ми готували його.

– Якщо не таємниця, куди вкладаєш зароблені гроші?
– Наразі не розпочинаю жодної справи, бо будь-якою справою потрібно займатися серйозно. Вкладаю гроші в банк під відсотки.

– Знаю, ти не байдужий до громадсько-політичного життя...
– Справді, я – депутат Надвірнянської районної ради. Входжу у фракцію БЮТ, хоча є позапартійним. Коли маю змогу, відвідую сесійні засідання. Але на сьогодні це складно, бо готуюся до Олімпійських ігор. Приємно, що депутати й голова районної ради з розумінням ставляться до цього. Вони усвідомлюють, що відстоюю честь Надвірнянщини у світі.

– Ти навчаєшся в Тернопільському національному економічному університеті. Як дається навчання?

– Так, навчаюся на четвертому курсі на факультеті банківської справи. У мене вільний графік через заняття спортом.

– В одному з інтерв’ю ти сказав, що після Олімпіади зробив подарунок батькам – відправив на відпочинок, де зі зміною обстановки в них відновилися старі почуття...
– Тоді, до речі, я їздив разом із батьками. Вони до того ніколи не виїжджали за межі Івано-Франківщини. Ми відпочивали в місті Хмільнику Вінницької області. Мені сподобалося, як батьки ставились одне до одного там, як спілкувалися. Вдома ж завжди були якісь проблеми.
– Нещодавно в інтерв’ю ти заявив, що не плануєш до Олімпіади серйозних стосунків із дівчатами. А несерйозних?

– Ну, я ж теж людина... Тільки треба знати, де й коли.

– Кажуть, любиш порибалили. Який найбільший улов?
– Якось зловив 15 штук форелі. А недавно львівський дзюдоїст Сергій Дребот запросив на риболовлю на Дністер. Думаю, там поб’ю свій рекорд – ловитиму сомів, іншу велику рибу.

– Що скажеш про перспективи Сергія Дребота?
– Передусім, що він мій хороший друг, із яким ми постійно разом – на зборах, змаганнях. Розуміємо один одного, підтримуємо у важку хвилину. А ще в нас є одна спільна риса – «ганяємо» багато ваги. Це важко психологічно. Треба спершу поборотися зі своєю вагою, а потім вийти на татамі й довести, що ми гідні борці. Сергій упевнений у собі. У нього зараз трохи складніша ситуацію із здобуттям олімпійської ліцензії, але тренери все одно вірять, що він її здобуде.

– Романе, чи доводилося бувати у Львові?

– Звичайно. Мені дуже подобається ваше красиве старовинне місто. Думаю, частіше відвідуватиму Львів, бо маю друга Дребота з галицької столиці.

– Коли будеш у Львові наступного разу?

– А от про це запитай у Дребота – коли він запросить мене (сміється).

Василь Танкевич, «Львівська Газета»