Головна Наше місто НАДВІРНА Реєстрація

Вхід

Вітаю Вас Гість | RSSПонеділок, 20-11-17, 07:58:19
Меню сайту

Розділи новин
Наші новини [141]
Наша влада [166]
Наша культура [96]
Наше суспільство [177]
Наше здоров"я [11]
Наш спорт [68]
Наш туризм [15]

Головна » 2009 » Червень » 18 » Заручники свердловин, або як живуть нафтовидобувники Надвірнянщини (фото)
Заручники свердловин, або як живуть нафтовидобувники Надвірнянщини (фото)
11:25:53
Про колишню нафтогазову славу Биткова нагадують тільки факели на місці старих газових свердловин, які вічними вогнями горять по горбах біля селища. У ветхих, збудованих ще за Польщі робітничих гуртожитках (по-місцевому “бараках”), серед руїн минулої епохи на окраїні села живуть покинуті напризволяще нафтові пенсіонери. Чому один з найдавніших нафтових промислів на Прикарпатті приносить селянам не прибутки, а клопоти та проблеми?
На в’їзді у селище Битків Надвірнянського району ще зовсім недавно стояв пам’ятний знак у вигляді макету нафтової вишки, який сповіщав, що в цьому населеному пункті живуть і працюють нафтовики. Тепер пам’ятника немає навіть попри те, що саме цього року у Биткові відзначається ювілей — 110 років від першого видобутку нафти. Нагадуючи про колишню славу промислу, у горах довкола селища вічними вогнями горять, як тут кажуть, “факлі” на місці старих газових свердловин, які місцеві люди часто використовують тепер як вогнище для шашликів. А у ветхих, збудованих ще за Польщі робітничих гуртожитках (по-місцевому “бараках”), серед руїн минулої епохи на окраїні села живуть покинуті напризволяще нафтові пенсіонери...
 
 

Заручники свердловин
Як пояснив селищний голова Андрій Крицький, пам’ятний знак нікуди не зник, його просто потрібно перенести, бо він стояв на приватній земельній ділянці, яка тепер знадобилася господареві для будівництва. Зараз у селищній раді саме вибирають місце, куди б його приткнути. Виявляється, земля у Биткові — насправді великий дефіцит. За даними селищного голови, 56 гектарів перебувають у користуванні нафтовиків. А майже 80 відсотків території села розташовані в охоронних зонах свердловин, газо- та нафтопроводів. Андрій Крицький розстеляє на столі карту селища, рясно заштриховану червоним олівцем — так позначені місця, де заборонене будівництво. Вільні — 3-4 клаптики, що простяглися вузькими смужками.
“Після 1971 року, коли вийшла постанова Ради міністрів УРСР про заборону будівництва у межах гірничого відводу, вся територія Биткова стала зоною, на якій заборонено зводити житлові будинки, – розповідав селищний голова. – До кінця 70-х ніякого будівництва не велося. Але в нас такі люди: своя земля, з неї нікуди не підеш, і почали самовільно будувати, тоді “здавалися” в селищну раду, інспекція архбудконтролю штрафувала, а вони жили собі дальше. Правда, свідоцтво на право власності нікому не видавали. Тобто ні продати, ні успадкувати такий будинок тепер не можна”.
Таких проблемних будинків в Биткові тепер кілька сотень. Окремі господарі намагаються узаконити своє право власності на житло через суд, але на це потрібні час і гроші. Селищний голова Андрій Крицький каже, що на останній зустрічі в Кабінеті міністрів передав листа до міністра Василя Куйбіди з клопотанням, щоб на законодавчому рівні чи нормативним актом зменшити охоронні зони свердловин. Тільки так селище може отримати шанс на якийсь офіційний розвиток. Разом з тим Андрій Крицький розуміє, що погодити його пропозицію навряд чи хтось наважиться. Діючі свердловини (а їх в Биткові близько сотні) становлять, насамперед, екологічну загрозу. На початку лютого цього року мешканці селища зайвий раз в цьому пересвідчилися, коли з однієї із свердловин стався витік нафти, яка затопила понад два гектари території, зокрема, городи та подвір’я будинку, зведеного, до речі, самовільно, як і більшість битківських нових хат.

Крихти від “чорного золота”
Попри величезні території, які перебувають у користуванні нафтовиків, особливої вигоди від цього мешканці селища не мають. За словами селищного голови, бюджет Биткова поповнюється щорічно лише на 30 тисяч гривень земельного податку, який платять нафтогазові підприємства. Хоча згідно з Земельним кодексом, який вступив у дію з 2002 року, нафтовики та газовики мали б платити орендну плату, яка може в чотири рази перевищувати розмір теперішніх внесків у сільський бюджет. “Вони дуже хитро оформили угоду на постійне користування землею за три дні до того, які став чинним новий Земельний кодекс, – пояснював Андрій Крицький. – Юриста в  сільраді тоді не було, можливо, тодішні керівники не знали, що вступає в дію Земельний кодекс, а можливо, вони зраділи, що хоч щось будуть платити в село, бо ж раніше нічого не платили... А переоформити угоду з ВАТ “Укрнафта” ми вже не можемо, бо роз’яснення Конституційного суду вказує на чинність усіх підписаних до 2002 року договорів”.
Селищний голова також вважає несправедливим, що плата за використання надр поповнює тільки державний бюджет, а селищу не перепадає ні копійки. Каже, що якби залишили хоча б 10 відсотків тих грошей, що йдуть на Київ, то не треба було б Биткову ніяких дотацій та субвенцій. Навіть мізерний тепер добовий дебет свердловин — по 3-4 тонни нафти з кожної – приносив би щодня такі гроші, які нафтовики платять за цілий рік користування землею. “Про таке навіть страшно мріяти!”, – зізнається Андрій Крицький.
А колись солідні виплати за землю, на якій знаходили нафту, були звичною справою. Не один ґазда, на городі якого вдарив фонтан “чорного золота”, раптово розбагатів, отримавши від польських та американських нафтових компаній так званого “брута”, відкупного. “Хто не боявся, не тримався за землю для городів, хто напряму працював, без перекупників, той зажився”, – кажуть у Биткові. 

Привиди комунізму
Початок видобутку нафти став золотою ерою для Промислу, як дотепер називають нафтопромисловий закуток Биткова, віддалений на 3 кілометри від центру селища. У 1899 році тут почали добувати легку нафту з пластів завглибшки 300 метрів, яку можна було без переробки заливати в тогочасні двигуни, як бензин. У 20-х роках Промисел шалено розбудувався. З’явився мурований костел з вітражами у вікнах (тепер – спортзал школи), електровня з надзвичайно красивим флюгером-півником на шпилі вежі (використовується для одного з корпусів школи), газоліновий завод, панські кам’яниці (в будинку начальника промислу працює лікарня) та двоповерхові, збудовані в альпійському стилі робітничі гуртожитки, по-місцевому “бараки”. На вуличках нафтового містечка було викладено бруківку, центральну частину освітлювали газові ліхтарі. На промислі були навіть спеціальні витяги на кшталт фунікулера, які вели на горби, де стояли дерев’яні нафтові “шиби”.
У 50-х роках, після закріплення радянської влади та з розвитком глибинного буріння, у промисловому районі Биткова на мить настало “світле майбутнє”. “Кажуть, що там був комунізм, – розповідав селищний голова. – Там ні за газ, ні за світло ніхто не платив.  Забезпечення продуктами харчування було якнайкраще. А тепер там жах що робиться”.
У цьому закутку дотепер живе близько 250 мешканців. Кілька десятків сімей пенсіонерів-нафтовиків туляться у ветхих, тісних помешканнях “бараків”. Довкола — депресивна руїна. Ветерани нафтового промислу мали сподівання на квартири в райцентрі, куди їх обіцяли відселити, але нових помешкань для всіх чомусь не вистачило.
“Раніше тут усьо було, всі пани тут жили, які потім повиїжджали в Надвірну, – бідкалася старенька пані Роза. – Якби мій чоловік був такий, а він каже: Розочко, як будуть давать людям квартири, то і нам дадуть. І от дотепер не дали...”.
“Ми дуже дорого платимо за квартири, – нарікала ще одна мешканка бараку Катерина Велька, приймаючи репортера “ГК” в тісно заставленому старенькими меблями помешканні, що типово складається з кухні та маленької спальні. – У нас газ рахується як кухонне вогнище, а вони беруть як за опалення. Платимо, як в місті, а як живемо? Води нема, з долини відрами носимо. Шифер злетів з даху. Як відселяли два будинки, то вже і нас могли відселити!”.
“Чоловік робив в УБР сорок років, – мало не плакала пенсіонерка Юстина Попович. –  Він не одну кишку поклав на буровій, вони би нафти не мали, якби він так тяжко не двигав. А нас так лишили, і ніхто на нас не дивиться”.
“Все, що добре в Биткові було, то все від нафти, – говорив репортерові “ГК” селищний голова Андрій Крицький. – Але все, що погане, також від нафти”. 
Кажуть, серед працівників Надвірнянського НГВУ, якому належать тутешні промисли, висловлювалася думка, що в Битків варто привозити на екскурсії нафтовиків із Сумської та Полтавської областей, щоб вони могли на власні очі побачити, що їх чекає через якихось 50-100 років.

Богдан СКАВРОН

Категорія: Наші новини | Переглядів: 1513 | Додав: nashe-misto | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Логін:
Пароль:

Календар новин
«  Червень 2009  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930

Пошук

Друзі сайту


Реклама


Статистика

Copyright MyCorp © 2017