Головна » 2008 » Листопад » 14 » Політична еліта Прикарпаття - 2. Народжені помаранчевою революцією
Політична еліта Прикарпаття - 2. Народжені помаранчевою революцією
12:47:50
Відколи в Івано-Франківську над "білим домом" замайорів помаранчевий прапор, відтоді мешканці Прикарпаття сподівалися побачити іншу владу і нові обличчя в місцевій політиці. Проте, революція не породила нових героїв, а лише привела до перелицювання бюрократів дрібного калібру в бюрократів великого. На хвилі помаранчевої революції вони стали новою елітою Прикарпаття, а завдяки революційним подіям суттєво збільшили свої статки та отримали контроль над суспільними процесами. Сьогодні представляємо вашій увазі першого помаранчевого губернатора Івано-Франківщини Романа Ткача. І хоча зараз в регіоні інший губернатор, область фактично досі знаходитися під контролем клану пана Ткача (НРУ) і Миколи Круця (НСНУ).
Роман Ткач. Губернатор
Ткач Роман Володимирович народився 1962 року в с.Ямниця, Тисменицького р-ну, Івано-Франківської області. За освітою інженер-механік. Народний депутат ВР 4-х скликань. Нині депутат ВР України, фракція блоку "Наша Україна - Народна самооборона" (з 11.2007), голова Івано-Франківської крайової організації НРУ.
Починав у 1990 – 1992 рр. з голови виконкому Ямницької сільради; далі 1992 – 1994 рр. - голова Ямницької сільради; 1994 - 1995 - голова Тисменицької райради і виконкому; 07.1995 - 04.2002 - голова Тисменицької райдержадміністрації.
І ось, нарешті, з 04.02.2005 по 22.10.07 - голова Івано-Франківської облдержадміністрації.
Нелегко було Р.Ткачу заходити в головний будинок Івано-Франківщини, оскільки там на нього чекали знайомі обличчя - вчорашні колеги держслужбовці, з якими він працював протягом семи років, займаючи посаду голови Тисменицької райдержадміністрації при тодішньому Президентові Леонідові Кучмі.
Тоді особливої схильності до опозиційності у вчинках пана Романа помічено так і не було, такий собі пересічний голова РДА, яких сотні по всій Україні. Більшість колишніх колег пана Ткача по роботі в виконавчих органах влади області одразу після помаранчевої революції змушені були залишити свої посади й шукати собі нове місце роботи. Надії на нового губернатора у них не було, адже перший революційний наказ голови ОДА був нещадний - всім білодомівським клеркам писати заяву на звільнення за власним бажанням! Не всі, звичайно, поспішали виконувати самовбивчий наказ, але зрозуміло, що революція на то і є революцією, щоб ті хто був ніким, ставав усім. Отож, у владу полізли представники політичних партій та рухів, що підтримали В.Ющенка, і у "білий дім" набилося всіляких партійних замуштриг.
Першим заступником голови ОДА одразу була призначена родичка Р.Ткача пані Романія Постолянюк.
Однак через нетривалий час вона повернулася на посаду заступника голови обласної ради. На її місце голова ОДА Роман Ткач запропонував 27-річного Андрія Романчука, який при новій владі одразу змінив статус з помічника народного депутата Миколи Круця на першого заступника голови ОДА. За А.Романчуком підтягнулася ще інша "молодіж", що проголосила себе командою «технократів».
Всі подальші технократичні рішення помаранчевого губернатора стосувалися багатеньких місцевих "буратін". Ними молоді реформатори зацікавилися відразу. На початку "наїзди" здійснювали через рішення сесій рад, публікації в ЗМІ, заяви на прес-конференціях та брифінгах для журналістів. Молода і оновлена влада погрожувала розкуркулити місцевих олігархів "аж до трусів та шкарпеток", а потім, коли ті "дозріли", поступово почалась "конструктивна співпраця", звісно ж тільки заради "щасливого майбутнього Великої Соборної України аж від Сяну й до самого Дону".
Так от першим під "важку руку" нового губернатора потрапила "Прикарпатська фінансова компанія" (генеральний директор О.Бахматюк), яку було звинувачено в незаконному придбанні військових містечок і військового шпиталю (колишній «Палац Потоцьких» – графська резиденція засновників міста Івано-Франківська). Пан О.Бахматюк, перестраховуючись від новоспечених технократів, не довго думаючи, запропонував "мирову" і близько 20 млн.грн. на реконструкцію «Палацу Потоцьких» з його подальшою передачею міській громаді.
Наступним на черзі став Івано-Франківській аеропорт, чи вірніше його тодішній орендар фірма "Явсон" (генеральний директор О.Яворський). Фірму "Явсон" було звинувачено у незаконній оренді цього об'єкту і виникненні у нього боргів. Договір оренди було розірвано і укладено з ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття". Але якихось конкретних цифр і даних на користь такого рішення наведено так і не було. О.Яворський у відповідь подав позовну заяву до Верховного суду проти Р.Ткача на суму 17 тис. грн. для відшкодування моральних збитків.
Водночас технократи в "розсипну" постріляли по таких важливих і бюджетоутворюючих компаніях як ЗАТ "Лукор", ВАТ "Прикарпаттяобленерго" та ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття.
А ще добряче дісталося фірмі "Скорзонера" (директор О.Шевченко), яка є власником відомого в Україні гірськолижного курорту “Буковель”. Питання стосувалось рішень про розширення меж села Поляниця для подальшої їх передачі курорту "Буковель". З "Буковелем" найшла була "коса на камінь", губернатор, кажуть захвилювався, але не без допомоги свого попередника Михайла Вишиванюка, зумів налагодити співпрацю «заради щасливого майбутнього всіх українських і навіть російських лижників». Отже, почерк команди "технократів" був старим як світ: "наїжджати та доїти".
А в перервах між крутими наїздами та підписанням з "жертвами наїздів" протоколів "про співпрацю заради України", пан Ткач не бридився побавитися в народну гру - "доступись до тіла Президента". Оскільки Віктор Ющенко часто приїжджав на Прикарпаття і ще й різних іноземних побратимів привозив, то постійною роботою губернатора стало укладання переліку осіб, запрошених для зустрічі Президента під час його прильоту і перебування в області. І тут би вже можна було пофантазувати як пан Ткач зі своєю тіткою та молодечою свитою, то вписували, то викреслювали кандидатів потиснути руку самому Президентові, а що вже казати про тих щасливчиків, що могли перебувати з самим лідером нації за одним святочним столом.
Та не всі були в захопленні від діяльності геніального губернатора. Опозиція знайшлася швидко, і як не прикро для Ткача, - в лавах друзів по Майдану, серед представників БЮТ. Чи то до столу когось не пустили, чи когось з якогось списку викреслили, - достеменно невідомо. Але ось як характеризує діяльність губернатора та його "технократів" бютівець Юрій Романюк, нині заступник голови обласної ради.
"Всупереч згоді власника "Палацу Потоцьких" на добровільну передачу його у власність обласній громаді та всупереч рішенню обласної ради про згоду на отримання у власність цього майна, керівництво ОДА майже три роки ігнорувало і не виконувало рішення ради, шукаючи та вимальовуючи за спиною депутатського корпусу сумнівні комбінації і схеми. Як тільки обласна рада п'ятого скликання почала наводити елементарний порядок в області із майном громади, на світ з'явився новий замовний лист власників майнового комплексу "Палац Потоцьких" про їх згоду передати майно у власність вже міської громади. Це питання залишається не вирішеним і на сьогодні, що не задовольняє інтереси громадян.
Вилучення в Української Академії Аграрних Наук та Микитинецької сільської ради Івано-Франківської міської ради земельної ділянки у розмірі 31,0 га та надання її ТзОВ "МЖК Експрес-24" під забудову, всупереч законам і нормативно-правовим актам, викликало потужний громадсько-політичний спротив. Безумовно, можна думати, що все це не мало жодного стосунку до відверто корупційних дій посадових осіб міста та області. Але дивують погодження цієї земельної афери всіма підконтрольними голові ОДА службами здійснені у рекордно короткі терміни. Чи це просто "випадковість і збіг обставин"? Може просто так сприятливо зірки на небі вибудували свій вплив на обласне і міське керівництво?
Крім цього, в області особливо наближеним до екс-голови ОДА бізнесменам, всупереч вимогам Земельного і Лісового кодексів України, передано під забудову сотні гектарів цінних та особливо цінних земельних ділянок.
За це міська прокуратура відповідно до розпорядження Романа Ткача (зареєстрованого заднім числом як особливо таємне в журналі з грифом "ДСК") отримала приміщення на вул. Гаркуші, 9 у місті Івано - Франківську, з якого терміново відселили головне управління житлово-комунального господарства ОДА. І це без будь-якої згоди власника майна - обласної ради. І цей факт також, безумовно, "щира турбота екс-губернатора про" злидні міської прокуратури", і не більше.
Всупереч особистій позиції більшості депутатів від "Нашої України" і здоровому глузду, шляхом відвертого "викручування рук" депутатам, Р.Ткачу вдалося примусити однофракційців, (спільно із деякими підлеглими йому як голові ОДА депутатами облради з виконавчих структур), проголосувати за надання ТзОВ "Чорногора" (співвласники якої зареєстровані в офшорній зоні на Кіпрі) 200 га земель у Верховинському районі. Категорично проти голосувала лише фракція "БЮТ" і окремі депутати з інших фракцій. Фракція "НУ" одноголосно проголосувала "за" таке рішення. Де зараз ці інвестиції у Верховинський район, що дало це простим людям, окрім примітивного збагачення невеличкої групки людей за рахунок банального перепродажу земель гуцулів? Де цей "Буковель-2", про який так красномовно промовляв екс-голова ОДА на сесії?" – написав пан Романюк в газеті “Вечірній Івано-Франківськ” восени 2007 року.
Тож, бютівець, здається, перерахував все що вдалося здійснити Р. Ткачу на посаді губернатора за два роки.
Та що б там не казали розкольники, а найбільше досягнення Р.Ткача, за його ж словами, - це створення "команди технократів". Цьому сприяло його обрання депутатом Верховної Ради України в 2002 році, що зблизило його з місцевим олігархом від "Нашої України", - впливовим і багатим М. Круцем. Власне, вся ця команда Ткача-Круця складається з хлопців, які працювали в громадській приймальні М.Круця, та тітки пана Ткача - вчительки Романії Постолянюк.
Що спільного в колишньої вчительки з села Ямниця і "молочних синів лейтенанта Шмідта"? - навіть здогадуватись важко. Проте Круця, Ткача, і Постолянюк об’єднує село Ямниця, що поруч з Івано-Франківськом. Саме там, власне, і знаходиться вотчина Круця - «Цементно-шиферний завод», а Ткач і Постолянюк, як відомо вихідці і мешканці цього села. Попервах, коли Круць став депутатом Верховної Ради по Івано-Франківському округу він «боровся» за те щоб платити податки в місто в територіальну громаду Івано-Франківська, де власне й проживає більшість працівників заводу. Однак ця обіцянка так ніколи й не була виконана оскільки село Ямниця юридично відноситься до Тименицького району і податки платить до Тисменецького бюджету.
І от наприкінці жовтня 2007 року Р.Ткача раптово зняли з посади губернатора. І тоді «успішна технократична команда» мусіла покинути всі кабінети в "білому домі". Але вони не впали у відчай і взяли курс на Київ. Разом з колишнім губернатором вирушив цілий обоз: Андрій Романчук, Юрій Запісоцький, Оксана Кобрин, Олег Париляк, Андрій Баланчук, Ірина Дарвай, Тарас Герула.
Романія Постолянюк. Тета
Народилася 1953 року в селі Ямниця. За освітою педагог, вчитель української мови.
Багато ЗМІ в області пишуть про Романію Постолянюк мало не як про "Помаранчеву Жанну Д'арк" Прикарпаття. Все було б добре, якби представники "нової команди" не були, "старими особами" з влади ще при Кучмі.
Тут слід нагадати, що Романія Постолянюк і її рідний племінник давно йдуть в політиці нога в ногу. З 1987 року Постолянюк директор Ямницької СШ. У 1994 році, коли Р.Ткач став головою Тисменицької райради і виконкому, перейшла на посаду заступника голови Тисменицького райвиконкому з гуманітарних питань. У квітні 1998 року, при Ткачі голові райдержадміністрації, обрана головою Тисменицької райради. А потім, у 2000 році, очолила обласне управління освіти при губернаторові Івано-Франківщини Михайлові Вишиванюку - найближчому другові Леоніда Кучми.
Потім у 2002 році Р.Ткач пройшов до Верховної Ради, а Р.Постолянюк стала заступником голови обласної ради (2002-2006 рр.). Постолянюк навіть зуміла одночасно з депутатством у облраді побути у 2005 році три місяці першим заступником племінника-губернатора, поки політсили області не почали підіймати хвилю обурення. Почувши запах смаленого, Романія Постолянюк, несподівано вирішила повернутися на "стару" роботу - в облраду, де вона зберігала за собою посаду заступника голови.
Отож, ми бачимо, що Постолянюк органічно вросла в нетрі обласної влади, і стала однією з найвпливовіших осіб. Недарма мешканці області деякий час називали "білий дім" не інакше як "тетахаус", де слово «тета» з галицького діалекту означає тітка. Потім у 2006 році, коли політсилам області стулили писок, Р.Постолянюк знову повернулась в ОДА, і все-таки зайняла омріяну посаду заступника голови ОДА з гуманітарних питань.
Під час виборів міського голови Івано-Франківська у 2006 році Романія Постолянюк була висунута на цю посаду в піку тодішньому міському голові З.Шкутяку та його висуванцю О.Синютці. Плакатами Романії було обклеєне все місто. При цьому на цих плакатах вона в профіль зображалася разом з Круцем який як наставник (в кращих традиціях Кім Ір Сена та його Сина Ким Чен Іра) давав їй цінні настанови, як керувати містом в межиріччі двох Бистриць. Постолянюк провалила вибори...
Ігор Олійник. Голова обласної ради
Став ним майже випадково, за збігом багатьох факторів, та як компроміс, після прорахування всіх можливих варіантів ключовими політичними гравцями області. Характерно, що не обійшлося без обману нашоукраїнцями бютівських сил. Оскільки бютівці не мали реального політичного досвіду, то вони вигравши вибори повелися на таку пропозицію: нашоукраїнці їм запропонували проголосувати за такого собі "кота в мішку" – Олійника, і отримати в замін свого першого заступника. Бютівці погодилися, і пана Олійника чесно вибрали. А потім, як це у нашоукраїнців ведеться, - бютівців обламали, і першим заступником, замість бютівця Ю.Романюка, став З.Береговський - представник НСНУ близький до З.Шкутяка. Раніше місцеві бютівці бачили нашоукраїнське кидалово лише по трансляції з сесії Верховної Ради, а тут відчули надійність «побратимів» на власній шкірі.
Слід зазначити, що І.Олійник не політик, і мабуть вже ним ніколи не стане, але він чи не єдиний професійний будівельник у обласній раді, оскільки всі інші франківські "знамениті забудовники" ще не так давно міняли валюту під центральним універмагом чи возили своїми "Жигулями" сигарети на продаж до Польщі. Саме І.Олійник отримав підряд на будівництво українського посольства у Берліні і навіть збудував його.
А політичне кредо високого обласного чільника, таке ж як і в нардепа М.Круця, - менше скажеш - довше просидиш в високому кріслі. Тому тактика «великого німого» - депутата М.Круця, успішно застосовується ним і до нині. І якщо свобода слова стала найбільшим надбанням помаранчевої революції десь в Донецьку, Харкові чи Одесі, то в Івано-Франківську, навпаки, вона відпала як рудимент. Адже, як можна критикувати своїх, та ще і таких гарних і добрих хлопців, які нині кермують Прикарпатським регіоном?
Правда, Олійник радо робить публічні речі, як от наприклад, може понести ікону у врочистій ході від монастиря до катедрального собору, чи піти пішки з масою паломників до якогось хреста на узбіччі дороги, відкрити дошку якомусь професорові австрійських часів чи роздумувати в пресі про роль художника Пінзеля і його творчості для розвитку української справи. Власне це й найбільш відома громадськості робота голови ради, окрім того, що він веде сесії та готує бюджет, потрібний для ОДА.
Преса в кращих радянських традиціях тільки з перемальованими в яскраві й категоричні жовтоблакитні відтінки напише, оближе, відзначить, похвалить. Правда все це особливо ніхто вже не дивиться, не слухає, й не читає – не цікаво, все одне й теж...
Інтрига виникла ще задовго до районового зібрання.Андрейчуки хотіли щоб районний осередок партії НСНУ очолила Світлана -дружина Миколи Андрейчук,а надрайоновий депутат Зварич кинув око на Білінську.Була довга і тривала суперечка.У результаті леді втратила посаду заступника у РДА і певний час змушена була працювати у столиці біля депутата.Хоча за спиною Марії стояв ще один тодішній чиновник,саме з Хабайлюком вона їхала на персональній іномарці на установчий зїзд партії НСНУ.
Щодо М.Білінської таГ.Біляшової-то ці дві знаті фактично ще у зародку погубили Народний Союз Наша Україна.Вони спаплюжили саму ідею створення,тобто ідею Майдану.Саме руками цих дам у партію влились куми,свати,бандити,перебіжчики,одним словом,уся нечестота,та лише невеличка частина нової генерації.Хто був учасником обласного та районного організаційного(інакше не назвеш,як збіговиська клану),той відразу зрозумів ,що проблеми простого народу-то його проблеми-НАРОДУ.Білінська навіть приватну охорону найняла,щоб бодай штурмом не взяли 1-у школу.А у керівні органи увійшли люди,які під час виборів брали активну участь у агітації за Януковича.
за надання земельної ділянки ТЗОВ "Чорногора" неголосували депутати з "Нашої України": Р.Шевчук, М.Білінська, Г.Беляшова. Так що не поширюйте неправдиву інформацію!
- Ой, дивися племінничку, щоб з тебе не потекло. ОНМЦ розвалив!?? Та щоб тебе туди запхати цілу реорганізацію робили, а ти спозорився на цілу область і зараз у Василя Васильовича після тебе голова схне і тріскає надвоє! Але він чоловік свій і не проговориться. - Ну то і що, навіть совєцкій союз розвалили, а ви за якесь дурне онемеце переживаєте. Тьфу, дурниці все це. А в мене для Вас новина: перший крок зроблено. Мене вже призначили хормейстером „Гуцульського ансамблю”, хоч посада і невисока, але одною ногою я вже там. - А як це так? Без дозволу худрука ансамблю? - Ну, а що тут такого? Хто його питати буде! - Вони що, здуріли? Ну нічого вже не бояться! Так це ж творча посада і ці бовдурі не мають права пхатися в колектив взагалі! - Тето, ці „бовдурі” – усі мільйонери, а мільйонер може мене і до Бога ангелом призначити. Лиш би я мільйонеру сподобався. Скоро вибори і ансамбль буде працювати на тих, що вони скажуть, а не якийсь там зацофаний народний артист! Ви що, сьогодні вродилися? Тепер я буду диригувати „Гуцульським ансамблем”! Я!!! І скоро стану його художнім керівником! - Слухай, племінничку дорогий, а як ти будеш там диригувати, якщо екзамен по диригуванню я за тебе здавала. Чи ти забув? Та ти ж в цьому „ні в зуб ногою”! Чи ти на шиферному заводі натрінірувався? - Уе-е-е-е-е-е! Уе-е-е-е-е! – племінник знову гримнув на підлогу, знову сучив ноженятами, знову бив голівкою до одвірка і так гірко-гірко плакав та шльохав: - Ви мене не любите, тетко моя солодка! Ви всі мене ненавидите! Бідний я бідний! Тяжка моя доля художника, як у Тараса Шевченка! Мене ніхто не любить! Ніхто-ніхто! І ви мене „шиферником” щітаєте? Моя найдорожча тета мене не уважає, у мене не вірить, а я такий талантлівий, а я так люблю свою злоту тетку, а моя улюблена тетка не вірить, що я – майбутнє України! - Ну вже-вже, цигане закарпатський, вже, стане! Тихо! Не рви мені серце. Щось придумаємо. (Ну і сумне ж в України майбутнє.) А як воно, ота твоя мрія, вилізе на люди? - Нічо, все домовлено, я їм віддам філармонійні землі під будови і вони всім журналістам рийки позатикають. Ади як – новий симфонічний грати не годен зовсім, на концерті в театрі заграв страшно фальшиво, купу підсадних музикантів привезли зі Львова і ні один журналюга про це ні мур-мур. Білий Дім – це сила! Та що ви, тето, ви ж не такі фортелі з лісами та землями викручували. Згадайте гешефти з буковелями, гутами, паляницями! Земля, тетко, рідна земля! Чом, чо-о-ом земле моя-я-я! А як ви, за землю, разом з вуйком, кришували вашого дурнуватого мера!? Забулис-ти? Раптова амнезія? Та він за свої оборудки мав у тюрмі вже зігнити десять разів! - Якого мера, що ти там лепечеш!? - Та того, що якусь жінку з дитиною у себе в кабінеті катував. Бив так, що аж кров по стінах сикала, а ви його витягли і йому як з гуся вода. А скандал був знаменитий, на усю Україну! ( Про мера читай: https://maidanua.org/static/narnewslviv/1205695730.html) - Ну тихо вже, тихо! Бо стіни вуха мают! Най буде по твоєму! Але слухай мене: зараз звільняй з роботи всіх, хто на тебе криво подивися і не подивився. Тобі треба швидко обкластися своїми людьми. Чи скрипаль, чи двірник. Слухай мене! Не шкодуй нікого, якщо навіть він і найкращий спеціаліст, чи геніальний музикант, чи у нього пів-родини при смерті. Не шкодуй, бо тебе, дурня, крім мене, ніхто не пошкодує! А головне – відпихай від ансамблю худрука, а він чоловік інтелігентний, благий і впиратися не буде, я його добре знаю. Тисни, він на скандал не піде. Бери його під ноги! Та що я тебе вчу, ти ж маєш досвід „Червоної калини”, того діда ти „з’їв” майстерно. І най буде по твоєму. Пам’ятай моє добре серце! ... А ти, медведику, будеш чемний? - Буду-буду-буду, моя солодесенька тетуню! - Ансамбль твій! Дарую! Ти ж наша родина... - Ур-ра-а-а! Тето, дякую! Ой дякую! Ось тепер я бачу, що ви мене дійсно любите! Я щасливий! Я на сцені, і я керівник „Гуцульського ансамблю”, і я диригую, і зал аплодує стоячи, і всі квіти, вся слава, всі аплодисменти мої! Мої! Мої! Мої! ...
...Аж тепер тета отримала тверду впевненість, що за пару років ні „Гуцульського ансамблю”, ні інших колективів уже не буде і приміщення філармонії звільниться. В цьому і полягала головна ідея. Але про це не знав ніхто. Знали тільки тета і довгоногий. Це була його ідея. Ідея не оригінальна, бо такі оборудки в Україні вже робили і до нього. Просто довгоногого про це просив його патрон з Дніпропетровська, а йому це приміщення потрібне під туристичний бізнес...
Сімейні секрети одної ямницької тети. ( Майже стенограма. Записано диктофоном SONY ICD-SX78) - Уе-е-е-е-е-е! Уе-е-е-е-е! – племінник ревів як бугай, сльози котилися як банани і спинити його було не мож. Впав на підлогу, сучив ноженятами, бив головою об долівку і плакав-а-плакав, аж заходився. Тета того вже не не витримувала: - Ну якої тобі дідьчої мами від мене ще треба!? Чого ти хочеш!? - Хочу бути керівником „Гуцульського ансамблю”! - Е, стань, сприсі! Та ти місяць назад хотів бути директором філармонії, я тобі се зробила, а ти вже нє? - Я сам став директором! Без вашої помочі, тето! Я виграв конкурс на директора! Конкурс виграв я-а-а! Я найкращий! - Медведику ти мій, а ти не помітив, що оголошень про конкурс в газетах не було? - Як це не було? - А так і не було! Підставили тобі ще дурніших за тебе і комісія вибрала тебе, бо я так сказала! А тепер ти вже не хочеш? - Не можу я сего, там треба знати закони, фінанси, господарку, вибивати гроші, увесь час думати, а я митець! І ще вони всі мене обзивають „шиферником”. І вже по місті так дражнять! - Ади-на-маєш! Ще один митець знайшовся! Запам’ятай! Без мене - ти голе зеро, яке махало руками перед самодіяльним хором цеху №2 цементно-шиферного заводу! Шиферник! - Уе-е-е-е-е-е! Уе-е-е-е-е! Я не зеро! Я не шиферник! Уе-е-е-е-е! Уе-е-е-е-е! Я диригент! Я закінчив консерваторію! Я маю диплом! - Хруню мадярський, це я за тебе закінчила консерваторію! Коротка пам’ять? Шляк би то-то впік! Я купила тобі диплом! Я! Не забувайся! - Тетко, я Вам, канєшна, дякую за се, але не штрикайте мені цим в очі! - Як я тебе зараз штрикну, племінничку дорогий, то тобі зле стане! Не забувай, драбинка є догори, а є і вдолину... А як я тебе просила-молила, не лізь на телебачення, у прямий ефір, коли я тебе посадила директором ОНМЦ. Не послухав? Слави хтів? Вся область побачила, що у тебе в голові трачиння! Два слова зв’язати не зміг! Що ти там молола, нендзо францовата!? Але-с ми вдер лиця! Але-с вдер! То я мусила людям брехати, що я тобі не родина. - А що тетко, то для Вас, оте „збрехати”, вперше? - Я тобі, гунцуте, зараз… Та не винна я втому, що ти такий тупий! - Ну то і що, он вся облрада тупа, бо ви з неї „шнурки в’єте” по земельних питаннях як вам заманеться, то се нічо? Ну-ну, все, не сваріться, ви ж знаєте як я вас люблю, свою найкращу, найрозумнішу, найхитрішу у світі тетку. А скупа тетка не хоче мені віддати якийсь там зацигиканий „Гуцульський ансамбль”. - Та може би і віддала, але ж там худруком знаменитість, талант та ще й „Народний артист України”, таких як він диригентів в Україні тільки троє. - А як віддасте мені гуцулів, то буде четверо і наша родина прославиться на усю Україну! - Ой, племінничку мій дорогий, нашій родині, на чолі з твоїм довгоногим вуйком-депутатом, не загреміти би у кримінал. А зараз на носі вибори, організація розкололася, східняки пішли до Юлі і що твій вуйцьо має робити? А ще ті гроші з повені повилізали... Ходит, як по лезу. Ще не знати, що дніпропетровські заспівають. А тут ще ти, зі своїми захцянками. До речі, ти знаєш, що київська професура запропонувала надати ансамблю на статус „Національний”? Ти знаєш, що це означає? Що тебе там не буде ніколи!!! Вони відділяться від твоєї філармонії! - Тетко, не тримайте мене за лоха! Ми також вопроси рєшаєм. Пішов до придурків з комісії по культурі, повісив їм лапшу на вуха і вони погодилися, що віддавати колектив у підпорядкування міністерства недоцільно. І все! Ніякого „Національного” не буде! Крапка! - А ти розумієш, що цим ти відібрав у музикантів майбутні високі зарплати? У національного колективу, що фінансується з Києва, зарплати вимірюються тисячами! Так як у Вірського, чи Верьовки. - А мені що, до їхніх зарплат, плювати я хотів! Мені треба забрати колектив у свої руки, а там і не пискнуть! Так прикручу, що сік потече.
Роман Ткач. Губернатор
Романія Постолянюк. Тета
