Головна Наше місто НАДВІРНА Реєстрація

Вхід

Вітаю Вас Гість | RSSВівторок, 24-10-17, 00:40:52
Меню сайту

Розділи новин
Наші новини [141]
Наша влада [166]
Наша культура [96]
Наше суспільство [177]
Наше здоров"я [11]
Наш спорт [68]
Наш туризм [15]

Головна » 2008 » Березень » 14 » НАШЕ МІСТО (історичний нарис)
НАШЕ МІСТО (історичний нарис)
21:59:41

В часи радянської влади

Після утвердження в Надвірній радянської влади, в місті відбулися значні зміни. На нові засади переводилися освіта, управління, суспільно-політичне життя. Відбуваються постійні арешти людей, вивезення цілих сімей за межі України. Ще до початку 50-тих років НКВС боролося з боївками УПА. Але, незважаючи на нестабільну ситуацію, радянська влада наполегливо встановлювала соціалістичну систему господарювання. Оскільки комуністична система не визнає приватної власності, всі засоби виробництва, земля та її надра були передані у власність держави. В Надвірній економічна політика, з використанням командно-адміністративних принципів, спрямовується на нещадну експлуатацію надр. Варварське вирубування карпатських лісів і вивезення деревини за межі області і України почалося вже у перші місяці після приходу сюди радянських військ. У Надвірній експлуатація лісових багатств нашого краю розпочалася з інтенсивної розбудови лісозаводу, який уже в середині лютого 1945 р. видав першу продукцію (120 тис. кубометрів пиломатеріалів). Експлуатацією і переробкою лісових багатств краю в повоєнні роки займалися ліспромгосп, лісгосп і відбудований деревообробний комбінат (ДОК), які згодом з'єдналися в одне підприємство — Надвірнянський лісокомбінат, потужності якого постійно зростали. Таке господарювання спричинило порушення ґрунтозахисних, водоохоронних і водорегулюючих властивостей карпатських лісів. Однак лісокомбінат розширював виробництво і надалі. В 1960 р. вступив в дію меблевий цех підприємства. Усю продукцію виготовляли напівкустарним методом, вручну. У 1966 р. виробництво було розширено. З'явилися перші автомати. У 1970 р. розпочалося будівництво заводу деревостружкових плит потужністю 110 тис. кубометрів, а в 1971 р. закінчено будівництво цеху ламінованих плит. Продукцію з Надвірної експортували до Німеччини, Румунії, Угорщини, Швейцарії та інших країн. У другій половині 70-тих років лісові ресурси Карпат так виснажилися, що вже не могли повною мірою забезпечувати сировиною місцеве підприємство. З перших місяців радянської влади нові господарі розпочали розвивати нафтовидобувну галузь. Але тут вони зіткнулися із набагато більшими труднощами, ніж під час експлуатації лісу. Щоб вести розвідку родовищ і видобувати нафту, потрібні були відповідні бурові установки, силове обладнання, спеціальний транспорт, кваліфікована робоча сила. Щоб прискорити процес видобутку, в серпні 1944 р. розрізнені промисли Надвірнянського нафтового району були об'єднані в один нафтопромисел №7 «Битків», який очолив Омелян Марцінковський. Уже в листопаді 1944 видобуток нафти склав 80% порівняно з довоєнним рівнем. Але це призвело до швидкого виснаження свердловин. З 1948 р. почалася розвідка більш глибоких горизонтів. Зі створенням Битківської контори буріння (1953 р.) видобуток нафти почав стрімко зростати і вже в 1962-1963 р.р. сягнув 1460 т на добу. У 1970 р. було створено Надвірнянське управління бурових робіт (УБР). Впровадження нових технологій сприяло збільшенню швидкості буріння. У 1957 р. за місяць пробурювали 240 м, а в 1966 — вже 689 м. Ці цифри продовжували зростати і надалі. До кінця 80-тих років нафтові свердловини настільки виснажилися, що вже в 1989 р. приріст запасів нафти становив усього 0,809 млн. т. Було відкрито нові родовища (Монастирське і Микуличанське), однак вони не дали очікуваного результату. У післявоєнні роки почалася відбудова Надвірнянського нафтопереробного заводу. Проте обладнання було настільки застаріле, що в 1953 р. навіть постало питання про закриття підприємства. В 1954-1955 р.р. на заводі була проведена реконструкція. Було налагоджено випуск бензину «галоша», уайт-спириту, моторного масла, мазуту, бензину А-66. Підприємство в основному працювало на привізній сировині Радченського нафтопромислу. У 1958 р. почалося будівництво нових заводських приміщень та установок, а в другій половині 60-тих років завод був повністю реконструйований і збільшив обсяги переробки нафти у 104 рази порівняно з 1946 р. Він почав випускати, крім уже згаданої продукції, дорожній та будівельний бітум, технічний і харчовий парафін, зріджений газ, електродний кокс. Але із виснаженням запасів нафти у 70-тих роках модернізація підприємства припинилася і в спадок незалежній Україні залишилося хоч і потужнє, але застаріле підприємство.

Розвивалися в Надвірній і інші галузі промисловості. В 1945 р. першу продукцію видав відбудований склозавод. До війни він щодоби випускав 2 вагони скляних речей широкого вжитку: посуду, лампового скла тощо. Після війни робітники відбудували завод власними силами. У жовтні 1945 р. запрацювала піч для виплавки віконного скла. Проте наприкінці 40-х років завод припинив свою роботу і вже більше її не відновлював. Після війни у Надвірній було створено райхарчкомбінат. Складався він з водяного млина, ковбасного і кондитерського цеху, де працювало усього 19 робітників. Однак, до середини 50-х років він ледве зводив кінці з кінцями. Цехи простоювали. В 1953 р. підприємство зовсім припинило роботу. Тільки в 1957 р. було споруджено цех перобки місцевої сировини (ягід, грибів), цех безалкогольних напоїв. Відбулася реконструкція пекарні, збільшилася її продуктивність. У 1975 р. ввели в дію новий хлібозавод, а у березні 1978-го почала працювати полична лінія випікання подового хліба та автоматичні лінії виробництва хлібобулочних виробів. В кінці 40-их років розпочалася реконструкція Надвірнянського сирзаводу. Невдовзі він став одним з найкращих в регіоні. З 1959 до 1966 р. продуктивність сирзаводу зросла вдвічі. Асортимент виробів збільшився від 5 до 25 видів. Сири посіли одне з перших місць на міжнарожній виставці в Марселі. У січні 1972 р. в місті на базі сирзаводу ввели в експлуатацію молокозавод потужністю 10 т продукції за зміну. Однак, незважаючи на певні успіхи, всі надвірнянські підприємства залишалися технічно відсталими, продуктивність праці на них була низькою. З початку 70-х років економічна ситуація в Надвірній різко змінилася. Все відчутніше почали проявлятися ознаки спаду виробництва. Промисловість запрацювала неритмічно. Швидко старіли основні виробничі фонди, зношувалося обладнання, а про їх оновлення мова навіть не велася. Від 1961 до 1985 р. рентабельність підприємств знизилася вдвічі. Такі були наслідки панування командно-адміністративної системи. Проте, ще відчутнішими були прояви радянського тоталітаризму у сфері не матеріальній, а духовній.

Одним з перших виявів ворожого ставлення радянського уряду до національного життя стала непримеренна боротьба з Українською Греко-Католицькою Церквою, яка була найміцнішою ланкою між західними українцями і Заходом, а тому підлягала повному знищенню. Сигналом до компанії послужила смерть 1 листопада 1944 р. митрополита А.Шептицького. Була створена так звана «ініціативна група греко-католицьких священнників», яка мала обстоювати об'єднання з Російською Православною Церквою. Влітку і восени 1945 р. вона з допомогою місцевої влади та служб держбезпеки провела в Надвірнянському деканаті декілька нарад з священниками, щоб схилити їх до переходу в православ'я. Присутність всіх священників була обов'язковою, за це особисто відповідав парох Надвірної і декан Надвірнянського деканату отець Михайло Цюпик. 24 вересня 1945 р. його було викликано на попередню «співбесіду» до уповноваженого Ради у справах релігійних культів при РНК СРСР.        Наступного дня голова Надвірнянського райвиконкому одержав листа з наказом зібрати всіх священників на нараду з питань об'єднання церкви. Незважаючи на суворе попередження дев'ять з 15 священників на нараду не з'явилися. Їх викликали в примусовому порядку на «індивідуальну бесіду» до обласного центру. Під погрозами і тортурами на початок 1946 р. більшість греко-католицьких священників погодилися на перехід у православ'я, а хто не погоджувався, того позбавляли сану, репресували. До цієї категорії потрапив отець Юліан Тарантяк, який за відмову «воз'єднатися» з РПЦ на декілька років потрапив до в'язниці. 3 березня 1946 р. Надвірнянська греко-католицька громада номінально стала православною. Проте деякі священники і багато мирян таємно дотримувалися греко-католицьких обрядів. Отці Іван Романовський і Степан Вапрович підпільно, по хатах парафіян, відправляли богослужіння. З 1947 р. радянська влада взяла курс на закриття церков, ліквідацію релігійних знаків і пам'ятників. У 1947 р. виконком Станіславської обласної ради видав розпорядження про закриття в Надвірній римо-католицького костьолу «у зв'язку з виїздом польського населення». Було прийнято рішення використати приміщення під районний будинок культури. Восени 1949 р. було знято кам'яний хрест на честь скасування панщини 1848 р. Тричі його надвірнянці повертали на місце і тричі влада вивозила хрест за місто. Тільки в 1990 р. хрест встановили на старому місці. Декан Надвірної щороку звітувався про хід усунення «латинських нововведень» із церковних обрядів.

Радянська влада мала значний вплив і на розвиток освіти. Навесні 1944 р. у відбудованому приміщенні відновила роботу середня школа №1. У цей час у ній навчався 751 учень, працювало 14 учителів і класоводів. У 1944-1945 роках у місті функціонувала польська школа. У 1945 р. нова влада ввела в дію російськомовну школу-семирічку. Спочатку в ній навчалося тільки 65 учнів. На початку 50-их років в Надвірній повністю відновилася довоєнна мережа шкіл. Значного поширення набула вечірня та заочна форми навчання. Влада намагалася перетворити школу у знаряддя посилення свого контролю над учнівською молоддю. Була відновлена робота піонерських та комсомольських організацій. У 1953 р. Міністерство освіти впровадило обов'язкове семирічне навчання дітей. У 50-их роках в місті було споруджено дитячі ясла-садок «Ромашка» і Будинок піонерів, 1961 — школу-інтернат, а в 1962 р. курсанти лісотехнічної школи звели будинок для автотранспортного технікуму. В 60-х роках з'явилися дитячі садки при найбільших підприємствах міста. Проте рівень кваліфікації учителів та вихователів був низьким. У 1967 р. в надвірнянських школах працювали 209 вчителів, із них 105 не мали вищої освіти. У 1971 р. відкрилося міське професійно-технічне училище №11. В ньому учні здобували професії маляра, столяра, тесляра, електрозварювальника. У 1972 р. свої двері для дітей відчинила середня школа №3. Першим її директором призначили С.Тришака. В цей час у надвірнянських школах, як і у всіх навчальних закладах України, різко звузилася сфера функціонування української мови.        Ідеологізація навчально-виховного процесу позбавила його національного забарвлення. Духовна і історична спадщина українського народу вивчалася у фальсифікованому вигляді, з неї було вилучено все, що не відповідало ідеологічним шаблонам комуністичної партії. Цей процес стосувався не тільки освіти, але й культурного життя міста загалом.

Відразу ж після встановлення радянської влади були заборонені всі культурно-просвітницькі організації, а їхні діячі — репресовані. За зберігання літератури, виданої у дорадянські роки, суворо карали. У місті в 50-ті роки діяли районні бібліотеки для дорослих та дітей, кінотеатр, клуб ім. Сталіна. При районному будинку культури був створений молодіжний ансамбль «Мрія». У 1967 р. його колектив став лауреатом республіканського фестивалю самодіяльного мистецтва. У 60-х роках споруджується Палац культури лісокомбінату і клуб нафтопереробного заводу. У 1959 р. Дмитро Скікун на базі гуртка духової музики створив самодіяльний духовий оркестр, який у 1974 р. здобув звання «Народний». Наприкінці 70-х років при будинку культури Олена Здольник організувала танцювальний гурток «Горянка». Поряд з дорослими тут танцювали і діти — для них створили ансамбль «Горяночка», який в 1987 р. одержав почесне звання «дитячий зразковий». На початку 80-их років Сергій та Любов Орли створили районне аматорське об'єднання вивчення і збереження фолькльору та етнографії «Шовкова косиця». Його учасники збирають маловідомі пісні, твори старовинної музики, давні танці, легенди, вивчають старі обряди.

В радянський період історії Надвірної в місті з'явилася значна кількість нових підприємств і установ. Швидко розвивалася освіта. Зросла кількість учнів і вчителів. Але попри всі ці позитивні фактори, над усіма сферами життя надвірнянців тяжіла командно-адміністративна система, нещадно експлуатувалися місцеві природні ресурси, підприємства міста працювали не для його жителів, а для потреб далеких і зовсім чужих регіонів, зросло гоніння на українську національну культуру, а особливо на УГКЦ, в школах насильно впроваджувалася російська мова, а всі культурні заходи обов'язково проходили цензуру в партійних органах. Ситуація змінилася на краще лише із здобуттям Україною незалежності.

В період незалежності України

«Відлига» в суспільно-політичному та культурному житті України почалася в 1988-1989 р.р. Перебудова, яка до того часу була справою переважно партійно-державних органів, викликала рух широких народних мас. В цей час у Надвірній відбувається швидка політизація суспільної свідомості, починають зароджуватися громадські організації, непідвладні державним структурам. Одним з таких об'єднань стало історико-просвітницьке товариство «Меморіал». Перед виборами до Верховної Ради СРСР (1989) воно скликало у Надвірній віче, яке відбулося 24 вересня поблизу Пнівського замку. Незважаючи на протидію міліції, сюди прибули гості з Івано-Франківська, Галича, Коломиї, Калуша. Було вивішено жовто-блакитні прапори. На закінчення присутні заспівали гімн «Ще не вмерла Україна», а отець С.Киселевський відправив молебень. 21 лютого 1990 р. кілька сотень надвірнянців пікетували приміщення райвиконкому, вимагаючи опублікувати списки кандидатів у депутати Надвірнянської міської ради, передати будинок райради музичній школі, а також відставки бюро райкому партії, голови райспоживспілки М.Гавкалюка. 26 серпня 1990 р. на міському стадіоні «Нафтовик» відбулося народне віче, яке організували осередки УРП, НРУ й «Меморіалу». До райцентру прибуло 10 тис. осіб зі всього району. У рішенні, прийнятому тут, наголошувалося, що «основною причиною кризи у політичній, економічній та духовній сферах суспільства є Компартія...«, тому, «... сама дійсність змушує нас будувати життя по- новому, відходити від соціалістичних норм і принципів. Вихід із кризи- це демонтаж існуючої системи.« А через два дні Надвірнянська міськрада постановила демонтувати пам'ятник Леніну, що було зроблено негайно. 1 січня 1991 р. вийшов перший номер газети «Народна воля» (колишній «Вісник Надвірнянщини»). Очолив колектив Іван Гриджук. Газета почала публікувати матеріали про УСС, ОУН, УПА. Протягом 1990-1991 років міська рада перейменувала значну кількість вулиць, назвавши їх іменами відомих українських діячів. 17 березня 1991 р. відбувся Всесоюзний референдум. У Надвірній опитування проводили за трьома бюлетнями — Всесоюзним, республіканським, обласним. 76% надвірнянців (9329 осіб) сказали «Ні» збереженню СРСР, як оновленої федерації суверенних республік. Водночас 87, 4% (10898 чоловік) висловилися за те, щоб Україна стала самостійною державою. У зв'язку з подіями 19 серпня в Москві (спробою державного перевороту, здійсненою т. зв. Державним комітетом з надзвичайного стану) о 10 год. у Надвірній відбулося екстренне засідання райвиконкому, на якому ухвалили скласти текст звернення до жителів району і оцінити дії ДКНС як державний переворот. Це звернення підтримали всі політичні сили міста. Після проголошення незалежності України, Надвірнянський райвиконком виконуючи рішення облради заборонив діяльність райкому КПРС-КПУ та постановив взяти під охорону все майно названих структур. Осінь принесла нові бурхливі події. 17 жовтня в Надвірній розпочалося голодування на знак протесту проти подальшого перебування на державних посадах начальника райвідділу МВС, районного прокурора і голови районного суду. Голодуючих підтримали народні депутати М.Голубець і П.Задорожний. Акція закінчилася аж на 23 день, після того, як вимоги голодуючих були визнані законними, і їх виконання взяла на себе обласна рада народних депутатів і Верховна Рада. 1 грудня 1991 р. відбувся Всеукраїнський референдум і вибори Президента України. 13832 особи (98,4% виборців) підтвердили Акт проголошення незалежності України. Першим Президентом України став Л.Кравчук. 6 січня 1993 р. Л.Кравчук відвідав Надвірну і ознайомився з новими видами продукції надвірнянських деревообробників. У червні 1994 р. відбулися чергові вибори Президента. Перемогу у другому турі здобув Л.Кучма. Змінилося і керівництво на місцях. Надвірнянську районну раду народних депутатів очолив Богдан Березицький, а міську раду — Михайло Капак, який в 1998 р. був вдруге вибраний міським головою. У 1997 р. головою Надвірнянської райдержадміністрації став Роман Гончарук. У 1998 р. мешканці Надвірної обрали його депутатом обласної ради. В роки незалежності в Надвірній діяла значна кількість філій всеукраїнських громадських організацій і політичних партій. Це: історико-просвітницьке товариство «Меморіал» (створене 24 серпня 1989 р.), Народний Рух України (філія створена в серпні 1989 р.), а також осередки Української християнсько-демократичної партії, Української республіканської партії, Демократичної партії України, Конгресу Українських Націоналістів, Народно-демократичної партії та інших. У лютому-березні 1991 р. на базі районного центру дитячої творчості постав осередок «Пласту». Ініціатором його створення став Володимир Федорак. До 1997 р. організація провела 19 пластових зборів, на яких оздоровила близько 1000 дітей. У липні-серпні 1997 р. надвірнянські пластуни майже три тижні перебували у Великобританії, де взяли участь у скаутських зборах.

В той час, як із здобуттям Незалежност,і розпочався бурхливий розвиток національного життя в Надвірній, економіка міста в повній мірі відчула наслідки економічної кризи, в яку потрапила Україна внаслідок невмілого керівництва в радянські часи. За умов відсутності державної підтримки власної індустрії товарів широкого вжитку ринок заполонили товари іноземного виробництва, переважно низької якості. У таких неймовірно складних умовах деякі надвірнянські підприємства прагнули подолати кризу і не допустити спаду виробництва. Серед них АТ «Нафтохімік Прикарпаття», НГВУ «Надвірнанафтогаз», ВАТ «Надвірнянський лісокомбінат». Їхні платежі становлять більшість доходної частини районного бюджету. На початку 90-х років Надвірнянський нафтопереробний завод відчув значний спад виробництва. В 1992 р. НПЗ випустив продукції на 30% менше, ніж у 1991 р. Причиною спаду була недостатня кількість сировини.        11 червня 1994 з'явилася постанова Кабінету міністрів України про програму реконстукції НПЗ на 1995-1999 р.р., а саме: запровадження нового досконалого обладнання, будівництво комплексу глибокої переробки нафти на основі імпортного обладнання з участю іноземних фірм. Проте брак коштів не дозволив повністю реалізувати цей проект, хоча дещо все-таки зроблено. Завдяки нововведенням стали виробляти неетильований бензин А-80, АІ-92 і АІ-95. Наприкінці 1995 р. акціонерне товариство перше в Україні одержало сертифікат відповідності на нафтопродукти. Це означало, що його продукція відповідає міжнародним стандартам і є конкурентноспроможною. У 1997 р. підприємство отримало міжнародну нагороду «За комерційний престиж». На початку 1999 р. головю правління ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» став Володимир Троценко. Нині в Надвірнянському нафтопромисловому районі експлуатуються два нафтові і 5 газоконденсатних родовища з фондом понад 400 свердловин, з яких щороку видобувають 200 тис. т нафти і 170 млн. кубометрів газу.

Перейшов до нових ринкових відносин і лісокомбінат. У 1992 р. дирекція підприємства підписала дворічний контракт з шведською фірмою «ІКЕА» на постачання корпусних меблів вартістю 3 млн. дол. США. У 1993 р. через недостачу сировини Надвірнянському лісокомбінату довелося зупинити завод ДСП. Багато робітників було скорочено. На початку вересня 1997 р. ВАТ «Надвірнянський лісокомбінат» очолив Володимир Ганцюк, який почав виводити підприємство з кризи. Завдяки йому випуск продукції зріс на 14,3%, а обсяг її реалізації — на 45%.

В листопаді 1989 р. в місті відкрито відділення акціонерно-комерційного банку «Прикарпаття».

19 грудня 1998 р. на свято Миколая у міському парку відбулося урочисте відкриття готелю, в той же час в місті відкрили нове примішення пологового відділення центральної районної лікарні.

В останнє десятиріччя бурхливо розвивалося духовне життя Надвірної, яке особливо пригнічувалося за радянських часів. Навесні 1990 р. мирянам греко-католицької конфесії було передано храм, що раніше підпорядковувався Московському патріархату. Парохом Надвірної став отець Григорій Сімкайло. З'явилася в місті і громада Української Автокефальної Православної Церкви. За часів незалежності було збудовано храм Благовіщення Пресвятої Діви Марії. У 1991 р. в Надвірній відбулося урочисте відкриття відродженого костьолу.

Нині в місті функціонують 4 загальноосвітні школи, ліцей, середня школа-інтернат, сім дитячих садків, СПТУ №11, коледж, заочне відділення Українського фінансово-економічного інституту, музична та художня школи.

Популярністю в Україні та за її межами користується оркестр народної музики «Аркан», успіхи якого пов'язані з іменем заслуженого працівника культури України Сергія Орла. У 1992 р. стаття про нього була поміщена а англійській королівській енциклопедії. Жодне міське свято не обходиться без виступів військового духового оркестру Надвірнянського гарнізону під орудою майора Романа Кухти, хору церкви Воздвиження Чесного Хреста «Вервиця» під керівництвом Олесі Борищак, вокального ансамблю районного центру дитячої творчості (керівник Ольга Молодій). Багата на таланти Надвірнянщина. Її митці, незважаючи на русифікацію і комуністичний режим, зуміли зберегти національний колорит і творчий потенціал. Тож, цілком закономірно, що 24 лютого 1999 р. урочисте відкриття I туру Всеукраїнського огляду народної творчості пройшло якраз у Надвірній.

За часів незалежності України в Надвірній відбулося багато важливих і цікавих подій, пов'язаних із відродженням як національної державності, переходом до ринкової економіки, так і з духовним і культурним ренесансом. Мешканці міста на чолі з його керівництвом прагнуть перетворити Надвірну у важливий економічний центр, а також у один з наймальовничіших куточків Прикарпаття. І наслідки цього будь-хто може побачити крокуючи вулицями міста

Категорія: Наша культура | Переглядів: 1866 | Додав: nashe-misto | Рейтинг: 2.0/3 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Логін:
Пароль:

Календар новин
«  Березень 2008  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31

Пошук

Друзі сайту


Реклама


Статистика

Copyright MyCorp © 2017