Головна Наше місто НАДВІРНА Реєстрація

Вхід

Вітаю Вас Гість | RSSПонеділок, 26-06-17, 22:45:02
Меню сайту

Розділи новин
Наші новини [141]
Наша влада [166]
Наша культура [96]
Наше суспільство [177]
Наше здоров"я [11]
Наш спорт [68]
Наш туризм [15]

Головна » 2008 » Березень » 14 » НАШЕ МІСТО (історичний нарис)
НАШЕ МІСТО (історичний нарис)
21:44:12

Міcто Надвіpна знаxодитьcя на відcтані 38 км від Івано-Фpанківcька. Міcто зpучно pозташувалоcя на пpавому беpезі швидкоплинної Биcтpиці Надвіpнянcької. Загальна площа Надвіpної cтановить 2553 га, наcелення 22 тиc. чоловік. День мiста 1 вересня.

Впеpше в пиcьмовиx актаx міcто згадуєтьcя в 1589 pоці.

Про місто

Міcто Надвіpна знаxодитьcя на відcтані 38 км від Івано-Фpанківcька. Міcто зpучно pозташувалоcя на пpавому беpезі швидкоплинної Биcтpиці Надвіpнянcької. Загальна площа Надвіpної cтановить 2553 га, наcелення 22 тиc. чоловік. День мiста 1 вересня.

Впеpше в пиcьмовиx актаx міcто згадуєтьcя в 1589 pоці. Саме тоді власник Пнівського замку Микола Куропатва, якому належало й місто, вніс протестацію до львівських городських книг з приводу втрати документів на свої маєтки через татарський напад. Серед перерахованих поселень згадується і містечко Надвірна. Без сумніву, місто засноване набагато раніше. Коріння сучасних надвірнянців сягає ще кам'яної доби. Тут проживали праслов'янські і слов'янські племена, котрі залишили по собі могильники, відомі, як Карпатські кургани, а на горі поблизу міста — залишки свого поселення, знане як «городище».

Надвіpна у XVII-XVIII cт. була значним pеміcничим центpом. Тут пpацювали кушніpи, котляpі, бондаpі, муляpи, кpавці. У міcті щоpічно влаштовувалиcь яpмаpки та тижневі тоpги. Cюди пpибували купці з навколишніx міcт, а також гоcті з Польщі, Угоpщини, Молдови і Pоcії.

Cьогодні в міcті пpацює більше 50 підпpиємcтв, уcтанов і оpганізацій. В Надвіpній виpобляютьcя будівельні залізобетонні конcтpукції, цегла, деpево-cтpужкові плити, меблі. На околиці міcта на площі майже 180 га pозкинулоcя одне з найбільшиx нафтоxімічниx підпpиємcтв Пpикаpпаття — АТ «Нафтоxімік Пpикаpпаття», яке займаєтьcя пеpеpобкою нафти і виготовляє з неї шиpокий аcоpтимент нафтопpодуктів: автобензин, дизельне паливо, зpіджений газ, паливний мазут, паpафін для теxнічниx цілей і xаpчової пpомиcловоcті, електpонний кокc, cинтетичні жиpні киcлоти, побутовий бензин, гоподаpcькі cвічки та мило.

В міcті фунуціонує 5 шкіл, автотpанcпоpтний теxнікум, пpофеcійно-теxнічне училище, фізико-математичний ліцей, ліcотеxнічна школа, xудожня, музична школи. У 1994 pоці було відкpито величний пам'ятник Т.Г.Шевченку.

Пишаєтьcя міcто тим, що має пpекpаcну школу з дзюдо, cтвоpену пpи ДЮCШ АТ «Нафтоxімік Пpикаpпаття», яку очолює cтаpший тpенеp молодіжної збіpної Укpаїни Євген Бондаpчук, 14 cпоpтcменів-дзюдоїcтів cтали пpизеpами змагань на чемпіонатаx cвіту та Євpопи. Нині в місті функціонують 4 загальноосвітні школи, ліцей, середня школа-інтернат, сім дитячих садків, СПТУ №11, коледж, заочне відділення Українського фінансово-економічного інституту, музична та художня школи. З 1995 року працює Музей історії Надвірнянщини.

Історія

Як могутня і повноводна ріка несе в собі води сотень річок, потоків та струмків, так й історія кожної країни складається з життєписів безлічі малих і великих сіл, міст і містечок. Усі населені пункти, від маленьких хутірців до велетенських мегаполісів, живуть своїм повнокровним і багатогранним життям, і кожен із них — це цілий світ великих і малих подій. Кожне місто з роками багатіє чи бідніє, здобуває славу або втрачає її. Подібно до роду людського міста і села ростять та виховують покоління за поколінням своїх синів і дочок, які власними ділами примножують їхню славу. Одним тільки не схожі людські поселення від своїх творців: здатністю після фізичної смерті воскреснути, відроджуватися заново і по-новому будувати власне життя.

Історія прикарпатського міста Надвірної не виняток серед поселень нашого краю. Спливають години, дні, роки і століття. Час стер з пам'яті людей багато подій, якими жило місто. Але не можна забути того, що завжди залишиться у пам'яті народу, тих сторінок історії, які овіяні славою особистого героїзму, полум'ям воєн, кров'ю та слізьми надвірнянців.

Літопис міста XVI початку XX століття

На правому березі річки Бистриці-Надвірнянської у передгір'ї Українських Карпат розкинулося місто Надвірна. Його розчленовує на дві частини річка Ворона, притока Бистриці. На лівому березі Бистриці височіють дві гори — Городище і Скала або Потоки. На північному сході від Надвірної розташовані села Назавизів, Перерісль, на південному сході — Верхній Майдан, Красна, на півдні — Стримба і Лоєва, на заході — селище Битків, на північному заході — село Молодків, на півночі — Гвізд, на південному заході — Пнів, Пасічна.

Перші поселенці на теренах Надвірної з'явилися у ІІ тис. до н.е. Про це свідчить археологічна розвідка, яку провели в 1991 р. археологи Б.Василенко та І.Кочкін. За містом на східному пагорбі вони виявили поселення бронзового віку, яке було зруйноване під час будівництва Пнівського замку.

Через відсутність джерел не можна точно визначити які саме племена жили на цій території. Археологічні пам'ятки дозволяють стверджувати, що племена Карпатського ареалу перебували на рівні розвитку інших індоєвропейських племен Центральної Європи. В доісторичний і літописний періоди дана територія була густо заселена. Про це свідчать чисельні археологічні розкопки, що проводилися у Перерослі, Лоєвій, Ланчині. Однак, чи існувало тоді поселення на місці сучасної Надвірної історикам невідомо.

Український археолог Л.Пастернак у 1934 р. виявив на території міста залишки укріпленого валами городища Х — ХІІІ ст. В 1960 р. ці дані підтвердив О.Ратич та інші дослідники. Городище розташоване на північно-західній околиці Надвірної на високому відрозі гори Городище на лівому березі Бистриці. Внутрішній майдан мав прямокутну форму, його розміри становили 60 х 45 м. Культурного шару на території городища не виявлено, найімовірніше воно мало військове призначення, про що свідчать і його географічне розташування (городище побудоване на важко доступному підвищенні) і вал з північної сторони, розкопками якого займався Б.Томенчук .

Коли виникла Надвірна і звідки походить назва міста? На ці питання історики й досі не мають єдиної відповіді. Найбільшого поширення набула версія, що виникнення міста пов'язане із селом Пнів та Пнівським замком. Як пише академік В.Грабовецький, наприкінці XV ст. пнівським маєтком володів шляхетський рід Куропатвів. Вони збудували тут замок-фортецю. З метою збільшення доходів магнати відвели частину маєтку під містечко, яке вперше згадується в письмових актах від 1595 р. Воно отримало назву Надвірна, тобто поселення на дворі.

Автори «Географічного словника королівства Польського» вважають, що Надвірна отримала назву від річки Ворона, над якою вона розташована. Львівський історик П.Сіреджук відстоює версію, згідно з якою виникнення міста слід пов'язувати з наданням в 1554 р. Делятину міського статусу. Магнат Куропатва на межі свого маєтку з делятинським збудував митницю, пізніше тут з'явилося поселення, яке називалося Краснодвір. Статус містечка поселенню було надано між 1564 і 1578 роками. Вказати точну дату заснування Надвірної поки що неможливо. Уперше згадується місто 1589 року в протестації, яку подав до суду М.Куропатва. В документі йдеться про напад татар на Галичину, внаслідок якого було знищено право власності автора протестації на села Пнів, Битків, містечко Надвірна.

Щодо назви міста, то Р.Гандзюк вважає, що вона вказує на існування якогось двору, поза яким виникло поселення, однак на думку вченого це не міг бути Пнівський замок, який знаходився занадто далеко (за 2 км), а існувала інша фортифікаційна споруда, руїни якої збереглися в міському парку. Швидше за все це був форпост, де знаходили притулок навколишні мешканці під час ворожих нападів. Дослідник також не вважає засновниками міста ні рід Куропатвів, ні рід Потоцьких. У другій половині XVI ст. Надвірна отримала статус міста. Воно користувалося широкою внутрішньою автономією. Міщани мали право обирати війта — панського урядника. Більшість населення становили українці. Однак, із зростанням шляхти урізалися права органів самоврядування, а разом з тим пригнічувалися і українці. Ще з часів Галицько-Волинського князівства через Надвірну пролягав торговий шлях. Тут була створена митниця. У XVI — XVIII ст. Надвірною володіли магнати Куропатви. Їхній родовий герб являв собою щит на блакитному тлі з підковою, повернутою кінцями вгору, всередні якої містився хрест. Над щитом на короні, розташованій над лицарським шоломом з опущеним забралом було зображено яструба з піднятими до польоту крильми, поверненим вправо відносно щита. Починаючи з XVI ст. герб Куропатвів використовували і як герб Надвірної.

В серпні 1589 р. татарські орди несподівано напали на Прикарпаття. В згадуваній протестації М.Куропатви не сказано чи було зруйновано м.Надвірну, однак в проміжку між 1589-1595 р.р. місто в архівних документах не згадується. Можливо воно було спалене. В 1596 р. місто було відбудоване. Очевидно руйнувань зазнає і надвірнянська оборонна споруда. Вона була зведена з великих нетесаних брил річкового каменю та вапняку. Товщина стін 1,2 м. Ширина замку 35 м, довжина 98 м. Однак, цитадель була споруджена на невеликому підвищенні. Можливо, після 1589 р. Куропатви вирішили побудувати більш надійну оборонну споруду — Пнівський замок. Він надійно прикрив вхід у гори. Пнівська цитадель вважалися наймогутнішою оборонною спорудою на Прикарпатті. П'ятикутна споруда мала 7 веж. До замку в'їздили перекинутим через рів підйомним мостом. Відтворити внутрішню будову замку майже неможливо. Залишки фундаментів свідчать, що посеред двору знаходився будинок Куропатвів.

У 1621 р. на Покутті діяв опришківський загін Гриня Кардаша. Вони зробили підкоп і непомітно проникнули у твердиню. Пана Олександра Куропатву було поранено. Опришки винесли зі сховища більшу частину золота і грошей. Тобто цей напад мав суто грабіжницький характер. Після нападу Куропатви ще дужче укріпили замок, який до XVII ст. був наймогутнішою твердинею Галичини.

У травні 1648 р. на Прикарпатті почався рух непокори польській шляхті. Микола Куропатва очолив загін, що боровся з повсталими. Восени 1648 р. військо С.Височана підійшло до Пнівського замку. Вони два тижні облягали його. Замок не вдалося здобути, але твердині було завдано значної шкоди. За деякими даними повсталі таки здобули його. Після цього С.Височан пішов на з'єднання з Б.Хмельницьким до Львова. В подальші роки на твердиню часто нападали татари, але вона успішно витримувала натиск.

З часу надання Надвірній Магдебурзького права її населення керувалось особливими законами. В 1601 р. міщани побудували ратушу, в якій розмістилася адміністрація. У місті було запроваджено 2 колегії: лаву і раду, які складалися з виборних урядників, що виконували адміністративно-судові функції. Війта призначав власник міста. Біля ратуші поселялася панівна верхівка, переважно поляки. Тут було відведено місце для крамниць, майстерень та торговельної площі. Убогі категорії населення проживали на окраїнах і займалися землеробством. Міщани виконували різноманітні повинності на користь Куропатвів, хоч це і суперечило нормам Магдебурзького права. Це викликало незадоволення міщан, і часто вони поповнювали ряди опришків, що занепокоїло шляхту. В місті проводилися показові розправи над опришками. Однак, після загибелі Олекси Довбуша опришківські загони не турбували Надвірної.

Надвірна, як і переважна більшість міст Прикарпаття, була аграрним містечком. Поряд із традиційним землеробством розвивалося і скотарство. Особливу увагу приділяли відгодівлі волів. Майже в кожній хаті обробляли волокна із льону і конопель, з яких виготовляли тканини. У другій половині XVI ст. із посиленням влади польської шляхти свободи надвірнянців все більше обмежувалися, а самі вони потрапляли у залежність від поміщика.

У XVII ст. Надвірна стала важливим господарським осередком і значним ремісницьким центром. Спочатку великого розвитку набули будівельні професії (потрібно було відбудовувати місто від частих татарських набігів).        Розвивалося також кушнірство, чинбарство, кравецтво, бондарство. Ремісники об'єднувалися у цехи. Кожен цех затверджував свій статут в магістраті. У цеховій організації провідну роль відігравили майстри, між якими велася боротьба за місце. Щоб стати майстром, треба було кілька років побути підмайстром й одержати атестат від майстра. У 1717 році у цехах працювало 16 шевців, 22 кушнірі, 26 ткачів. Виділилася група так званих замкових ремісників. Вони були служниками при дворі, церкві, костьолі. Усі категорії ремісників платили по 4 золотих на рік і річове (один золотий за голову худоби). Крім того вони несли й інші повинності. У XVII — XVIII ст. Надвірна стає центром торгівлі. Мешканці міста часто чумакували. На початку XVII ст. купці з Угорщини почали проїжджати через Надвірну. Щороку тут відбувалися два ярмарки і щотижня — торги. У 1745 р. помер останній представник роду Куропатвів і більшість земель перейшла до архімаршалка Галичини Ігнатія Цетнера. Він надав Надвірній свій родовий герб, який являв собою щит на червоному тлі, а на щиті — спис із золотим прапорцем. Він хотів спорудити тут палац, однак реалізувати цей намір не вдалося. У 1787 р. місто перейшло у власність Австрійської держави. Була створена надвірнянська домінія (адміністративно-господарська одиниця у державних володіннях). Вибори до магістрату проводилися з дозволу старости. Збіднілі міщани не мали права голосу.Від 1805 р. в місті почало діяти камеральне управління (тобто державне). Основним органом влади була рада. Староста тепер очолював тільки міський суд. Між радою і судом точилася постійна боротьба за владу, що негативно вплинуло на розвиток міста. Рада на свій розсуд розпоряджалася підприємствами міста, внаслідок чого міські землі і промисли поступово переходили у приватну власність купецько-лихварської верхівки. У 1867 р. було створено Надвірнянський повіт на чолі зі старостою. У віданні повітової адміністрації, яка підлягала намісницькому правлінню, були всі справи крім судових. На початку 1887 р. Надвірна перейшла у власність Міського кредитного закладу у Відні, а від 1891 до 1918 р. належала австрійському цісареві. За час австрійського панування в період до 1848 року становище міщан майже не змінилося, за винятком того, що вони не були панською власністю. Однак, панувала майнова і політична нерівність між людьми. Незаможні міщани не мали доступу до сейму. Вони були змушені відробляти панщину, не мали права вільно переходити з місця на місце. В Надвірній та околицях процвітало жебрацтво та розбійництво. Революційні події 1848 р. активізували рух протесту і в Галичині. Частина польської шляхти розуміла, що заміна кріпосницького ладу сприятиме економічному розвиткові країни. Тому закликала добровільно скасувати панщину. 10 квітня 1848 р. австрійський цісар Фердинанд підписав патент «Про знесення всякої работизни й інших підданських повинностей в Галичині». І вже 22 квітня його оголосили народові. Того ж дня до Надвірної прибули урядники, які зачитали цісарський патент. В цілому скасування панщини було прогресивним явищем. Почався період національного відродження, пробудження національної свідомості. У Надвірній на пам'ять про цю подію за кошти громадян міста було споруджено кам'яний хрест на стику вулиць Старостаніславської (тепер вул. Г.Мазепи) та Старої (тепер Б.Хмельницького). На пам'ятнику викарбували напис «Пам'ят даной свободи. Року 1848. 3 мая. Скасование панщини». Щодо економічного розвитку, то у XVIII ст. місто перебувало в занепаді. Імператриця Марія-Тереза в 1778 р. видала Декрет про сприяння розвитку промислу і торгівлі в містах Австрійської імперії, про пільги для купців і ремісників. Ще далі пішов імператор Йосип ІІ. Його політика спрямовувалась на широкий розвиток мануфактур і фабрик із залученням кваліфікованих спеціалістів. В 1784 р. він видав декрет, за яким чужоземні ремісники на 10 років звільнялися від оплати податків. До Надвірної приїхали перші німецькі поселенці, але вони в основному не змогли пристосуватися до умов життя. До середини XIX ст. у Надвірній переважало кустарне виробництво. Значну роль відігравало ремесло. Давні ремісничі промисли і далі об'єднувалися у цехи. Значну роль у житті міста відігравали представники побутових ремесел і лікарі та аптекарі, прислуга в лікарнях, цирульники. Уже в 1858 р. в Надвірній працювали 2 акушерки, а в 1874 р. відкрито першу аптеку. В місті почали працювати три лікарі. Однак плата за їх послуги була занадто висока і не всім доступна. На початку ХІХ ст. цехове виробництво в Надвірній почало занепадати. Основними причинами цього були систематичне порушення статуту цеховою верхівкою та внутрішня боротьба. З'явилися також позацехові майстри-партачі. Населення охоче користувалося їхніми послугами, їхній товар був дешевий і добротніший. Цехи витіснило й фабрично-заводське виробництво. У другій половині ХІХ ст. велика фабрично-заводська промисловість повністю витіснила цехове виробництво. У 1843 р. в Надвірній було споруджено одну з найбільших в Галичині фабрик хліборобських машин. Вже в 1844 р. вони експонувалися на Другій міжнародній виставці у Відні. В 1870 р. вступили в дію сірникова фабрика Симона Губнера і броварня Вільгельма Бухміллера, а в 1877 р. — лісопильний завод. У 1886 р. держава почала експлуатацію нафтових родовищ у Пасічній, а пізніше — в інших селах, неподалік від Надвірної. Сировину до Надвірної перевозили підводами в дерев'яних бочках. Для її переробки в місті побудовано кустарну дестилярню, в якій з нафти одержували гас. Пізніше головну увагу спрямували на виробництво бензину. Тому дестилярню перебудували, і на початку ХХ ст. тут почав діяти нафтопереробний завод. З 1784 р. Надвірна набула статусу значного торгового центру. Місто отримало дозвіл влаштовувати восьмиденні ярмарки 5 разів на рік. У 1882 р. у місті було засновано кооперативний банк. Із зародженням промисловості в місті з'явилися поодинокі автомобілі, власниками яких були великі підприємці. Улітку 1893 р. розпочалося спорудження залізничної вітки Станіслав — Вороненка, яка мала проходити через місто. В ньому взяли участь сотні спеціалістів з Італії, Австрії, Німеччини. Крім того, до робіт залучалися багато місцевих жителів. У 1894 р. зведено станційний будинок, поряд з яким встановлено збірники для нафтової сировини. Перший пробний поїзд пішов новозбудованою колією 21 жовтня 1894 р., а офіційне відкриття залізниці відбулося 19 листопада. На ньому були присутні урядовці зі Львова та Відня.

Поряд з економічним та громадським життям міста розвивалася і його культура. На початку XVII ст. в місті вже діяла церква Різдва Христового, що мала кілька дочірніх церков. Після закриття у 1785 р. Манявського скиту головну монастирську церкву Воздвиження Чесного Хреста розібрали і перевезли до Надвірної, де звели по вул.Делятинській. Відтоді у всіх документах вона значиться як Церква Благовіщення Пречистої Діви Марії. У 1817 р. поблизу церкви вимурували будинок пароха, а в 1880 — для сотрудників. У 30-х роках ХІХ ст. надвірнянську парохію обслуговував отець Йоан Коланковський, а після його смерті — отець Олексій Заклинський. Навесні 1865 р. парохом Надвірної й деканом Надвірнянського деканату став отець Корнило Мандичевський. Він відіграв досить значну роль у піднесенні культурного життя в місті. В 1840 р. надвірнянці побудували по вул.Долішній дерев'яну церкву Покрови Пречистої Діви Марії, здійснили в 1898 р. капітальний ремонт старої церкви. Крім греко-католицької церкви в Надвірній діяв римо-католицький костьол Святої Трійці. Спорудили його в 1599 р. У 1609 р. в Надвірній було створено римо-католицьку парафію. В першій половині ХІХ ст. до неї належали громади з 16 населених пунктів. У 1713 р. надвірнянці спорудили новий костьол. Однак він зазнав значної шкоди під час пожежі в 1823 р. і був відбудований аж через 15 років. Існувала в місті і синагога.

У XVI — XVIII ст. у Надвірній, як і у всій Галичині, більшість населення була неписьменною. У другій половині XVIII ст. в місті на 2233 мешканці діяла тільки одна німецько-єврейська школа на 100 учнів. Після реформи 1777 р. тут було відкрито тривіальну школу, яка мала елементарний та перший класи. Тут навчання проводилося німецькою та польською мовами. Закінчивши перший клас, учні складали іспити і отримували свідоцтво. На перших порах учителів призначала консисторія. Учительська платня була невелика. У 1844 р. було відкрито другий клас. За статутом Міністерства освіти кандидати у вчителі мали пройти тримісячні курси підготовки. У 1858 р. до Надвірнянської школи входили 87 дітей. У 1855 р. тривіальну школу перетворили на триступеневу. Відвідування школи було дуже погане. Багатьох учнів батьки не пускали вчитися. У 1864 р. з 697 дітей шкільного віку до школи ходили тільки 87. У 1869 р. уряд запровадив у Галичині обов'язкову освіту для дітей від 6 до 12 років. В зв'язку з цим зросло число учнів і кількість класів (у 1874 р. — 4, у 1895 — 5, а на поч. ХХ ст. — 7). Школа для дівчат мала приміщення на вулиці Костюшки, а для хлопців містилася в ратуші та окремому будинку біля костьолу.

Таким чином, м.Надвірна, в період з XVI по ХХ ст. знаходилося в складі спочатку Речі Посполитої, а пізніше — Австро-Угорської імперії. І хоча більшість його мешканців були українцями, вони відчували значний тиск з боку пануючої польської верхівки. Це відобразилося й на розвитку культури, зокрема освіти, яка виступала знаряддям колонізації українців. Водночас, в XVIII-XIX ст. в економіці поступово зароджуються основи капіталізму, з'являються промислові підприємства, розпочинається видобуток і переробка нафти, які продовжуються й по сьогоднішній час.
(далі буде)
Категорія: Наша культура | Переглядів: 1832 | Додав: nashe-misto | Рейтинг: 1.3/3 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Логін:
Пароль:

Календар новин
«  Березень 2008  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31

Пошук

Друзі сайту


Реклама


Статистика

Copyright MyCorp © 2017